цикл верлібрів "Курган"
Туман по берегу
Через все,
де є Україна,
співає моя грішна душа.
Дуже буде тут, де ми
у нашій матінці-землі.
Дуже буде серце моє відчуває.
За тепло нароблених рук
за світло рідних очей,
пам'ятаю чарівну тугу,
щедру душу її серед
туману над рікою.
Намучений і намучена
співають свою долю.
Не загоїть мою втрату
радісне сонце осені.
Соловей гарно співає
на Чумацькому Броді.
Вітер несе насінину
через увесь сивий степ.
Переносить ненька коріння
молодої вишні у новий сад.
А двійко діток плачуть з нею.
Віща туга за загиблим татом.
Пережила стара ненька усіх синів.
Без скарбів глибока прірва ясенів.
Не написана, а прожита книга.
Оберегом туман обходить стару її хату.
Як тепер старенька німо молиться всю ніч?
Прошу, її заспіваймо нашу
вічну волю і славну віру.
А вона мовчить...
Нелюдимка в Раївці
Антоша!
Рання оця молода,
проворна чорна корова
на довгих лапах
прогнала за кошару
повз арку до шинкарки.
Назагал почався залп,
зальотний хорал самопалів.
Балаган маскараду загорався.
Вдохновляють обвал вокзалу.
Навалу ротяк обмовляють,
як карнавал авралу з калаша.
Заносять галоп маршу на мапу
під лампу майору Остапу.
Загостювалася варта у Палаша.
В розпал Стас пройшов
повз скальп скомороха.
Воскреша натовп кацапур.
Харашо, харашая каша. -
Слабша франт Донбаса.
Хай роблять портал
для мокша-васала.
Я штовхача дав Конотопу.
Давай, в кнайпу, - два бокала.
Важка прабатькова доля,
там його базар на квартал.
Отак сатрапу! З Богом.
Ласа драмзала, фатальна.
Капрал на борошнах, на солодощах
взяв Марка Шагала для товариша.
Поглянь, володарко, на фіаско,
Бач, Валюша, як чорна троянда всохла. -
Маша. Яка шкода, наповал,
татко-тантал-вандал!
Найдальша зоря щойно зайняла
сторч довбуша на автовокзал.
Зачавлять чорну троянду.
Злять молодшу Наташу.
Опудалом травлять
гончарову достоту.
Мовляв, банально,
тралялякав мажор-хлоп’ятко, -
благально прохав матку
про два сольдо.
Жайворон. Гайворон. Райгород.
Там вся твоя домашня господарка,
вакханалія в коморах.
Ась, пастка!
А там ягнятко
з пташатком розпалять.
Якомога м'яса нагнала
в горла для покар.
Веселять, як хаб в хапхал.
Садовлять. Правда.
Нормально втяв.
Закохана стара
прабабця Одарка
в корал-смартфон.
Аж моторошно.
Поселяй шал
в позаполярну
фата-моргану,
як коза - маму.
Парадоксальна докторка,
тотальна бойня на
опорах-стовбах-сваях.
Повчально ловлять шару, -
а хто цього дня
мав сполох?
Соняшно. Зашкварно. Дон.
Як страшно пропах
соком порох в лататтях.
Пташко-любаско,
моє байстрятко.
Марно бажав картавих
похвал паніматки.
Обрядна хата-вамп
в справах скорбот.
В помощ товкач.
Майно можна рвать.
Проваляв час шабашу.
Вставай. Бородань.
Жаско палять. Боронь.
Яка гарна баба-яга в снах,
богоборна.
Провадь, - за макогоном
Заганялась як за потворною
сарною-марою
Отак одного дня зваблять
і гайда ганжа, продавайся!
В масках засваталась
за молодого дракона.
Бач, в палацах орла пахан,
почалась товарна мара.
Прачорна чвара та проворна мара.
На замовляннях проса
знайшлася капосна змарга.
На хмарах тяжка вода, знайома
в базарного золотослова.
Враз сонячна сага в садках
та рогата доля в очах вола.
Маланка-золотко.
Малятко-ягнятко.
Зморна роса
на травах травня.
Пробач янголятко.
Дон, аж, там Байкал.
Загадалась гроза
на мороках.
Зоря заряджала
святу воду в колодязях.
Всохла на днях
зла сльоза без молока.
Здохла вчора
обрядна фолька на соломах.
Добра ознака
зобов'язалась на просторах.
Гостра гора чорна.
Прокровна вода.
Чорна толока.
Завтра страсна кров
горностая - на солохах.
Ото знайома, - собака.
Позабава знахаря.
Ця п'яна мара, мов ласка,
в скарбах здавалась до сонця.
Зайшла раптом в стожар
потайна зайда-хмара-вандал.
Впала наповал. Розпал та оскал.
Зла втрата по ночах
з'явля жаб на толоках.
Давно там малятка
кротять в садках крота.
Вгадав Господь
багатства в городах.
Хвостата погань
впала на дах хорома.
Тантал застраждався
в проваллях.
Якась появ вповзла
в храм. Його вносять.
Зараз обпалять шал.
Возобновлять похвал.
А там прославлять царя
на поясах страмця.
На гачках плоть поставлять.
Засамопалять.
Норовлять в коконах,
пов'язь, почалась хворь.
В сотах космоса,
якась краса, ото порох-шок!
Чорна пташка знайшлась
в засмалях.
Яка затята проклять!
Сакральна спромоглася.
Якась чалядь.
Оха! Вся гола Явдоха
вросла в цього коня.
Зламалась кохань в малясках,
- нова змова розклалася
Так, розпанахалась огорожа,-
нащадок, одна комаха.
Шкодна сорока погналася,
впала в чортополохах.
На банях троха зламалася,
вкрала золото, не злякалася,
- для свого сокола Йвася,
вона запалася на масаня в панчохах.
Од до комор не торкалася,
так, айда, - за морями озвалася, -
там однак Касандра
в сорочках сховалася.
Сваха-матрьоха замахалась,
Явдоха, проштовхалась
в казках Карпат, там і потопла.
Стара андромаха зодяглася,
закралася кам'яна горабль
з горбом та за рогом здалася,
розчахла на папахах.
Ото ж, чаром взяв
мономаха плач-жаль.
Отака комаха
втовка народ.
Якась красна
панна-бабарася.
Якась мазоха,
голосна по дорогах.
Вмовля горопах.
Що ж, багато
масла в схованках.
Залп! Урвав! Бабах!
Шмаркач. Бабах!
Фантома почалася.
Фуга промчала над дахом.
Форма зобралася.
Впрягайся врода на Бога!
Свята корова розтяглася,
сховалася в сором, зламалася,
вся червона розляглася,
забодалася в прощаннях,
пропхалася на запарах бабарох,
спромоглася на розварах.
Промчала поява на склон.
Добра ознака відступу,
розштовхалась хмара.
Тут, згодом над трупом
загорталась яма.
Лопата, - якась дісталася,
як розчахла ковбаса.
А на халепу це щастя,
якась нова бляха розліталася.
А з отвора автомата
зайшов до хати-діромахи
вдаха-тарган. Ох, рампа!
Клятва в розмай прощань.
Файна мандрагора в Карпатах.
Запах забав предкам
в полях нащадків.
Веселі комори
Старезні
скелети
дерев-потвор в садках,
на них тепер не сідає
сизий орел, а над ними
висить сизий сокіл.
Вже все перемелено в щедрі
пожертви хлібів
з преусяким врожаєм.
Бере Ярема ці немічні хомути
і веде молодих жеребців,
прив'язує кобил
до стовбурів височених беріз.
Міцні шпори замочує
у солоній ропі,
аби на смерть лихих ідей
не йшли чаклуни,
бо у весільному сні
одні заборонені комори.
Зранку велике тісто,
серед тенет і котлет
збито інтернет-штакет,
проте в одній широкій
діжі делікатне місиво,
чогось довго сходить,
і ледь росте цей бешкет
в хліві без сонця велет-коровай,
Один раритет серед прикмет,
ґаджет діждався лихої хвилини,
розправи над силуетом милої
в забороненій коморі.
Весільний, гарячий бенкет.
Врешті злет етикетів з шербетом.
Трепет та лепет, - зійшлись
до милої згоди свати,
з семи криниць-світил
вічні джерела віків,
врешті вилетіли без руля і вітрил
три лебедиці з комори
У них нерви геть до семи небесних
міцних крепіль-жреців.
У веселому селі під п’яну руку
на старій ниві визріли
сині волошки із сім кіп
озимої пшениці.
На покуті сидять зріднені,
близькі файні красавки,
на цім світі радісні діти.
Тепер усі величні обереги
просіяні свіжим зерном,
знесені до замальованої
півнями комори,
на вісім білих
переречених жрекинь,
котрі випекли на все
веселе село
підземні пречисті сили
нових героїв
із трьох позолочених дідухів.
Втретє прекрасні півні,
помальовані у коморі,
вкотре чекають Віри,
вогняної горлиці стид і сором
та здоровезного сокола,
збоченого на голову.
І ось перечекали веселі
скажену бурю весілля
з чорною куркою
під скаженою піччю.
Передусім білі
міцні жеребці
переприв'язані
до низочезних беріз.
За велінням сватів
міцні конони зайшли в комору,
прикрипіли червоні блискавки
через обоє дебелих плечей.
Конюшники обнюхують
молодого соколика,
обстежують молодого
бояра-перелесника.
А всюди чути не перечути,
як гримить сонячний бубон,
в котрий б'є молодий бояр
в червоному перед забороненою,
темною коморою.
А у цієї подружки ще пучечки
з сушеними ягідками
червоної калини на вухах.
У неї суворий перелесник
з довгим вогняним
мечем за широким
шкіряним ремнем
готовий злягатися
в забороненій коморі.
Оце на якесь лихо,
і вдаряє мечем
блискавка по землі.
Скидає з себе
червону сорочку,
пошиту білими нитками,
стрясає буйну шевелюру.
Кладе гострого меча
перед коморою на колоски.
Переступає через цей меч
і має вогняну халепу.
Буря хутко перелітає
поріг забороненої комори
і стоїть стовпом поперек.
А в темній коморі -
біла перина на сухій соломі.
А за дверима комори -
вогняна горлиця,
наречена і наречений
лежать на білій перині
і палає золотим сяйвом
гомін весілля,
все село стало сторчака.
Не сонцем біситься
міцне серце сокола.
Цілу годину гарцює буря,
в усі дзвони дзвонять
на все веселе село.
Веселіють дахи. Вереск.
Сплеск та бурлеск ласк.
На цілу горошину птахи
цвірінькають і кушпелять.
Від хати до хати відтиск і затиск,
дзвенять господарі
усіма блискучими ключами.
Стоїть тріск і ляск.
Від хати до хати
веселі музики будять оплески
перезвами молодих дівчат
за хутких юнаків кохатися.
А це вкотре сьогодні
роздушили чвертку пани,
в забороненій коморі
сплять веселим сном.
А це веселі пащеки
вже бісяться на вигоні.
І раптом злітає над селом.
Несамовита велика буря
вмить викорчовує на розпутті
усі молоді сади по обійстям.
В осінніх гаях
білі берези поламані
під дебеле коріння
Змушені та вирахувані
Вже
двадцять сьоме літо я
в мобільній гарячці ревних рінгтонів.
Тепер мій Мінськ увесь компромісний,
переповнений чутками-невидимками.
Нелюдимі генеральчики - на рельєфах,
помірковано бурбонять про розстріли.
Бізнеса позиційно висять на статформах,
Студенти еволюціонують в мережах.
Старі декорації на офісних монументах.
Я застрягаю на дві хвилини в ліфті,
на диктаторському поверсі фортеці,
мене обганяють затворні штабісти,
полковники гонять геть усіх позаштатних,
у них в секретках таємні стратегії роздрату.
Підняті шефом таємні літні прикази 2020-го,
статті не приховують підлу тактику
підархівні казуси внутрішньої логістики
між перевагами та штабними частинами.
Приховані веб-камери пишуть весь простір,
Мій виклик держлінії до керованих дронів,
що обертаються навколо державної мережі,
сканують на великі монітори оперчастини
державні мости та розв'язки в центрі.
Легкий експрес-гелікоптер на порталі,
із ангару вирулює на взлітну смугу.
ГСМщики подають йому заправку.
У Мінську таємна інквизиція зацінює
мокшан, чукч, мордвин, мерь, удмуртів.
Ув'язнені помічені кольорами в камерах.
Приховані орієнтації на невдоволення.
Буквальна тиша. Повні камери в'язнів.
Отак координується розтерзана країна, у єресях
перетворюється на підступний монастир
демагогії зради, заради безсмертя останнього
верховного інквизитора радянської єресі.
Тіла закатованих вивозять автозаками
вночі помірковані до крематоріїв.
Спалити тіло - це значить спростувати вину.
Укладений розпечений глузд мінчан.
Приречений до крематорію будь-хто.
У КАТІВНІ ВИКЛЮЧЕНИЙ СМАРТФОН.
АРЕШТОВАНИЙ АКАУНТ СТАЄ КОМЕТОЮ.
РОЗТЕРЗАНИЙ ФОРУМ ЗАЛИТИЙ ІНФОЮ.
ЗРУЙНОВАНИЙ БЛОК-ПРОСТІР БОТІВ.
ЛІКВІДОВАНИЙ МЕСЕДЖЕР НА ПОРТАЛІ КАТЮГ.
Кагла
По-чорному засмагла кагла,
там за нею сидить чортеня.
Встряває у бійку з домовенням.
Кайся, байстря, та в за каглу не пхайся.
Після Першої Пречистої
файна краля Клара ніби розтанула.
Тато, вже час засилати сватів.
Та ти глянь, як застигла ожеледь,
аж заголола кагла.
Тато Кузьма ладнає
посвіт під ніч на покуті.
Додибалась вже до хати
холодна осінь, комин задуб.
Хмарами затягла все село,
застерегла господаря,
облягла вітрами з порога.
Пошкандибало геть собі
бабине літо після Семена.
Стара кагла на крик
молодої карги
засвистіла на домовинча,
дала на посвистача.
У дворі десять копиць
сіна з вівса для коня-тягача.
Вікна на дванадцять свічок.
Вівчарка мене застерегла.
У трьох діжках сімдесят кіл
червоної гречки понадбала.
Геть зачищений комин в кінці літа.
Відрубаний похвист вітру
загасив геть каганці моїй папіросці.
Позвизгулась місячна темінь у хаті.
А хто тут Боярин?
Ану, засвисти до батька вітрів!
А хто тут за Старосту?
Нумо, вставай, пересиль, ці вітри!
Хто тут з вас Маршалок?
Бери сірничка, запалюй скіпку на посвіті!
Розпочинай запалювання печі.
Горять свічечки у руках братів.
Прибігла сусідка Марійка
з округлою окалинкою.
Ледь добігла - застрягла моя кагла.
Округла димить, вогонь ледь вберегла,
Засовуй окалину у піч,
буду з усіх сил піддувать.
Хай буде свято живого вогню.
Хай в душах живе живий вогонь.
Піч-помічнице, освітлюй теплом
нам оселю всю зиму.
Кагла, ти хоч стара знаменуй нам
велику радість родини.
Обережно обігрівай
наших гарненьких діток.
Піч-охоронице, знову вари на всю
велику сім'ю смачні борщі.
Неодмінно лаштуй калачі
та приправи до кашів.
Піч-палайнице, не забувай
про ранній сніданок
з пампушками для тата.
Піч-переситнице пам’ятай
про пізню вечерю
з паляницями для мами.
Піч-кам’янице, наша святице,
відтепер нашому парубку Карлу
тримай у теплі прихорошену
смачненьку ночерю з рябої курки.
Закушпешив димом всю хату.
Ти ж комин відкрив і забув закрити.
Троянди
Віднині що
діє тобою, квітникар?
Тиша над пурпуровими пелюстками троянд.
Так це у твоїм саду диво з див розпустилося?
Учора заквітли вісім кущів вогняних троянд.
Немов гра кольорами моїх ран душі.
Світять тендінтні квіти приязно в очі.
Прозріли ясно на сонці увечері.
Палахкотять черлені пелюстки сплесками.
Що це діється з тінями сонця в саду?
Немов всміхаються очима, німбами зір світять.
Причаєні з ранку в студень дощу дають запах.
Червоні промені розсікли зелене тло.
Умістились сердечка закоханих в квітах.
Неповторне огранене зором полум'я.
Радість твоя, квітникар, умістилася в квітах.
Буяють пожежами червоні малярми.
Буремні мандрівки такі незвичайні.
Чорні діброви в долині Млинів, свіжі, літні.
Вологі білі півні. Либонь, холодні ріллі
в тім чистім полі втопили плин моїх книг,
що до школи мій син потім носив.
Білі діброви акацій, поки дійшов, той сполотнів,
мов той живий подорожник днів
коло воріт вдови, що прожила дві долі.
Диво подій, гостинні брожки від листоноші,
то ж вклонись, йї-бо, мов сич в сполосі.
Ходиш в подиві сновид від завітних скіфів.
Мимохіть йшли три дівчини і світились, привіт,
від грози під грім, що ж їм бить цілий світ,
поміж двобоїв вдихнувши гнідих вітрил,
і повидніли три білі коні, розкрилившись.
І що в тій пісні дзвонів крізь диво-вірші.
Що вірогідніше кожній чорній вдові під осінь.
Схід білих сорок. Просвітились білі зірки.
Одів згорілі чоботи. Біль оживило.
Трохи відігрійсь. Трохи поїш. Випий води.
Дзвонить Лі Бо, в лісі білінь скоїли.
Поклич до дороги. І збій молоточків
від тривоги. Солодкі сльози від гіркої води.
Допоки рівно біжить мій кінь крізь попіл.
Просочивсь і світить в лоні тінь від підкови.
Під сон скрізь вії отой голос ві млі віри і долі.
Цілість мостів. Горді скорботи роїв охороволі.
До кої дороги мої в росі, мо' ніщо з тої крові.
Порочні обійми, чи ж то - світири, - з ниток
тожнісінько вічність під той клич втоми.
Приходить мовчки схід. Розвиднилось. Вір.
Хлібороби вийшли творить добро в слові.
Лі Бо згорів в боротьбі з чорнобровими,
підкорив гостинний полон їхніх припонів.
Ох, точнісінько в тінь поцілив три стріли.
З тонкої жовтизни повільні побиті
брови білочолої вдови. Сини-льотчики.
Тривожні осокори. Вони молоді. Вгорі.
Він мовчки підвів почорнілі
смолоскипні віти біди.
Лиш доти живий, допоки болить обрив висоти.
Хрип вітрів при дорозі прикрив погоні.
Подільські ночі в чорнім окопі і в поті.
Дикий промінь вибив усіх молодих воїнів.
Міцні очі - дибки. Він в білій сорочці.
Під вогники скорбні тіні роздививсь. Білий.
З мішком лободи дід пішов до слободи.
Горизонт. Ніжно-білим цвілись ромашки.
Повзи повзком в жито. Колоски золоті.
Мідно-золоті крони полів,
посікли білі листи
до білокрилих соколів,
і сточили сім століть орли
під ці літописні болі.
Вогні воскові.
Мимоволі пил обозів війн,
в крові мільйонів бомбовозів
одні кровиночки, одні мозолі.
Ожило мільйони лих од змори облог.
По склі бінокль височів,
згори той спомин крил.
Вигорів твій голос, Миколо!
Підозрілий джміль сів на пельмені,
нізвідкіль влетів у дім прокажений.
Мілько гудить окріл рутеніїв.
Страждені, нуждені, смирені оденки.
Натхнений, як неврастенік приречений.
Приціливсь у стійбище перецвілих фікусів.
Долілиць звалився під запах гортензії.
Дебело-гладенний царенко злиденний.
Отак засвістивсь недочорний виднокіл.
Скімлить у божевільні без жодних претензій.
Скупендра розбещений, кручений кендюх.
Дженджики, ґедзі, подільські зоїли,
метільнуть більми на орендні ліси
невільників спільників та безцільників.
чужі перебенді з трипільських тубільців,
шалені в мігрені переселені тивривці.
Як ґедзь єрепенистий - первосвященник.
Втілений в зелен-зіллі богоглитаєник,
ніскілечки за неділю не вилікує калік.
Свавілець реліктів флорофілів для бджіл.
Прокажений денді на освячених тендерах,
яких оказенка наразі тьма-тменна.
Пухкеник - із мікстових стрімів крендель.
Він вщент збанкрутілий, задернілий гендель.
Довкіл згорілих бджіл білі вілли,
відмолоділі знов заіскрили.
Нужденні межі якісь нескінчені
в розщилині ньюфаундлендів та фазенди.
Отакі у нас швенді і генії в Конча Заспі
казенно посажені, як оселенці:
Попенки, Титаренки, Крамаренки,
Князенки, Короленки, Мірошніченки,
Отаманенки, Паламаренки, Шевченки.
Блукаючі хижаки
Напівсліпий,
німий тицяв палицею,
хвицяв-гирцяв-тирцяв по квітниці.
У балачках ниций збирав крихти до рота.
Щиплячі дрібниці від півпаляниці, живо
виширгав напівдитячою лівицею.
Ясно-лиця жриця Марія, із м'ясниць,
надавала сліпо-німому стиглі суниці.
Той гицнув кицю палицею по сідниці.
Яка смачна ягідка. А таки, вичахла.
Вся аж масниться, чарівниця, з очима.
Твій садівник у в'язниці. Яка вам різниця?
Ти - візник. На Базар. Ні, на дільницю.
А яка авантюристка. Я - ваша рятівниця.
Ти - вітряниця, як із лісу, пахнеш тигрицями.
За звичай, старі упириці вичавлюють
усі сили з дівчат, - од, оці мандрівні синиці,
що присіли на гаківницю у звірів Вінниці.
Запашні крамниці для сіромах.
Гаряча анімастика вітрин для бідолах.
Скарбівничі біля видавництва "Мандри"
дістали запальнички та папіроски.
А де тут відмичка? Електрична защіпка.
Напівсліпий вклав пілюльку під язик.
Привичка.
Висячі кітвиці від ляпавиці язичать їжака.
Бичачі вичинки для гринибиці біля патичини.
Вичистить паралітичка ягнячі витрішки
і вичинить, киплячі начинки для щиглів.
На базарі свіжа індичина, вичіски з Італії,
з Іспанії - ішачі віддячини для пиятиків.
А для симпатичненьких артистів, - крашанки,
а для владичиць крамничих династій -
начинки-наминачки у вигляді зміячків.
Вицвіла іржава тільняшка на дитині,
як криця над свашиною криницею.
Така ж тяжка шабашка - ця дитяча кріпаччина
валить підпасків з ніг.
Шпицяє біль в лівиці антихриста-патриція.
Напівсліпий кріпак затицяв палицею в правиці.
Грімниця багатих лицарів біля пивниці.
Драчка за смажені хрящі та крашанки.
Хіба від пива стався артричний приступ.
Пішла випивачка за якнайкращі злидні.
Завбачливий аж став навкарачки над ящиком.
Ти так вдячний, що рачки завбачливий.
Занапащені барачні паничі маяться
Бідні в башмаках страждаючої гайдамаччини.
від маячні на залізниці п'ють могорич
чи від гастриту, чи від астигматизму.
Загаяна зигзиця на зіницях затятої пташки,
аж світиться. А на склі зяють вітришками
неприкаяні зграї ницих і бідних циган.
Відпочинок
Віктор, ти, імовірно, оптиміст від сови,
бо швидко оголосив про ринок
впливів у ці морські ночі, вивів позір
під творчі свободи та близькі інтими.
Отож, і Володимир схотів
випити гостинних вин.
Він побрів довкіл обгорілих
чорних білих вілл і зник.
Тож, живо приніс з собою вино,
пробігшись від хоромів скромної Ольги.
Відомо, що він пив
тільки львівські сорти вин,
і цим дослідник міфів
трохи соромивсь
бити бомки при Ользі, хоч,
вловживши в кожний
свій добротний витвір
трішки міксів та тріксів,
він вливав собі
в дитинне горлятко лірику душі.
Згодом, ще влив по повній
столовій ложці міцного,
солодкого, і потім Ростик
вливав трішки
під свої світлі очі
вологої роси від сліпої вдови
до усього цього хіп-трешу.
Він вів розмови опівніч морських обріїв
без дійсно жодних горизонтів в ліриці.
Охочий до новизни молодик вгорі.
Вільно пити психільне вино
під прихильні розмови з Ольгою.
Вони, ось, сиділи при порозі на призьбі
і говорили про вільні філології
золотих віршів філологині
Ірини Мироненко.
Потім - про чотири
приховані події
в історії Московії.
Ольго, тобі вилити під ноги
відро солоної води
від злоговонного
чорноморського прибою.
Ні, Віктор, вилий під ноги собі.
Лозовий зробив хороший
допис при своїй сторінці про
особливості в роботі з лірикою.
Критик, Борис Потоцький,
вповільнив поспіль
свій тиск шпилькою.
Віктор обійшов інтимні обійми
після ліричної битви в ринзі.
Жорж підсолодив горнятко
і пригостив ними Полінку,
гостро ожививши
її відсторонений настрій.
Від одних вогнищ її очей
повно світових новин -
і потім холодно. Годі.
Підозрілий джміль вмить
окриливсь і вміло згорів.
Чорні лимонні ночі від
кисло-гидких цитрин на морі.
Відмолоділі зорі знов заіскрили.
Віктор пройшов повз подив Віри.
Футбольна дуель збірних
Напруга.
Потужний пресинг. Свист трибун.
Ігра на виліт! Підрив фаворита!
Дві синхронні лінії гравців перед штрафною.
Короткі розпаси між лініями нападу.
Чарівники м'яча заплутують павутину!
Швидка позиційна атака вінгера зліва.
Розіграш через два на третього у чорній зоні!
Простріл. Удар на силу. Поперечина.
Єдинобороство левів. Другий рикошет.
Прорив. Яскраве добивання вожака!
Тупцювання усіх гравців на лінії воріт.
Притиснуті руки до спини у правого латераля.
Впевнений перехват у центрі воротарської.
Завзята позиційна боротьба. Вертушка. Оце ляп!
Курйоз! Удар повз ворота! Удар від воріт.
Жвавий репет трибун. Шатання чаші,
Реверсне дихання стадіону!
Ніхто нічого нікому не подарує!!! Злюки!
Зіткнення головами суперників. Кров!!
Канітель! Гостре знущання над кулею.
Нічого доброго. Крик. Біль. Впали і лежать.
Паніка у бетонній чаші! Роздратування!
Шкіряний у грі. Болісний удар в дев'ятку.
Стрибок голкіпера. Парить!
Зависає. М'яч зацепенів за межами рамки.
Реактивний сейв буревісника.
Шедеврально! Краса і біль! Політ фортуни.
Диваки у костюмах у центральному ложі.
Трибуни схопилися за голову. Волають!
Не уник підсічки після підкату у м'яч.
Жорстоко виніс м'яч на кутовий.
Довгий свисток рефері. Напрям лівиці.
Пошкодження. Травма опорника.
Це жовта картка - за фол. Гірчичник.
Червона картка. Ааа...уу!
Розрив ланцюгів Геркулесем!
На табло однакові цифри.
Твій бій - без слави. Геть з поля!
Непередбачив?! Злісне зіткнення ніг.
Вирвані роки для судді. Гомін і тубіт трибун.
Драка. Свисток. Ти вішай бутси.
Ти зав'язуй шнурки і суши труси.
Перебудова після вилучення в команді.
Нерви, зашквар! Битва. Оце - Сталінград!
Енергія емоцій. Штовхання в натовпі.
Пенальті. Швидкий сейв воротаря. Добивання.
Гоол!!!... Дев'ятка. Радість пенальтиста.
Центр поля. Навіс. Забігання по флангу.
Навісна передача на лідера від воріт.
Закидання. Винесення, без боротьби.
Відвертий пресинг. Вихід до центру. Натиск.
Розгін атаки. Набігає форвард. Удар!!!
Загроза зненацька. Воротар на місці!
Гостра вертикаль. Влучає. Стійка воріт.
Друга спроба. Летить сухий лист.
Екстаз гри. Ще раз влучає. Друга стійка воріт.
М'яч за лінією гри. Гравець поза грою.
Одразу навіс на дракона в зону кутового.
Удар із лінії штрафної. Диво-рикошет.
Розстріл. Дірка у сітці! Гоооол! Оце удар-блискавка!
Парирував воротар. М'яч б'є від стійки у спину
голкіпера. Жах! Автогол від злого духу. У-у!!!
Незадоволені так надихнулись натиском.
М'яч у центрі. Розіграш з плеймекером.
Скидка за межі поля. Аут. Вкидання.
Пропускання. Рівень класу. Пресуха.
Прохід розіграш в стіночку. Трикутник.
Класний дриблінг. Підстраховочка.
Активне випереджання. Перехоплення.
Атака. Вимушене нав'язування стінки із трьох.
Блокування туловищем. Комбінування в один дотик.
Простріл. А-ай! Трішечки над перекладиною.
Вільний стрибок воротаря. Перевід мя-яча!
Легке приземлення. Переможне шоу триває.
Ініціативу перехоплено. Волання трибун!
Стадіон у захваті від гри наших соколів.
Кипить бетонна чаша від гарячих емоцій.
Пекельний екстрім - від усіх до усіх.
Битва титанів духу на полі і на трибунах.
Хитрощі латераля. Підкат. Свист.
Аут. Трюк- за шиворот лінії захисту.
Підхоплення трибун небайдужих.
Це ті, що люблять стрімні пригоди.
Гравці сконцентровані та серйозні.
Команда грає на виклик сильного.
Не має права на помилку. Інакше - глум!
Реваншу не буде. Гра не здається!
Долай страх перед найкращими!
У центрі - агресія гравців півзахисту.
Заруба бомбезна - дев'ять голів за тайм.
Втрата стратегічної ініціативи моменту.
Камбеки - на контратаках. Випав розрив.
Які самовпевнені. Вогонь душ! Хвилі на трибунах.
Посипались.Утрата переваг у перебудовах
між лініями оборони та атаки. Знову амба!
Атаки на перемогу, - якісна протигра.
Поки результат - бойова нічія! 3:3!
Водопій. Тайм- аут. Шоколадний допінг.
Отримання вуглеводнів у тюбиках.
Суперники - креативні голеодори.
Крилаті гепарди на вістрях атак,
-отримав копняка на флангах.
Високо забігають, не бігають, а літають!
Шустрі стукають голи, як горішки.
Гра у плей-офф - січ нескорених.
Швидко приборкують кулястого.
Контргра професіоналів без огріхів.
Спраглі леви - опорні та гострі паси.
Яка динамічна лінія захисників.
Усі зони поля, неначе намагнічені!
Швидкий випад в центрі, затиск,
розрізні передачі опорника.
Вражаючі горіння очей гравця.
Ефективний пресинг латераля.
Забіг форварда. Гра на перемогу!!!
Фінал - це карусель атаки на стіну захисту.
Командна швидкість вражає трибуни.
Тактичні атаки із закидушками.
Гаряча гра. Гоол! Шалений гол!
Ряд яскравих кульбітів. Буча в кучі.
Радісна атмосфера на трибунах.
Фантом і шквал свисту на трибунах.
Ура-момент і шквал емоцій за ворітьми.
Дракони долі і мамонти волі командного духу.
І ось вам - камбек! Шок! Горлають усі.
Королівська зачіска найшвидшого гравця.
Блискавичні атаки характерів.
Розхитрування позицій, фінти
і шустрі витівки у стилі "аля!".
Промазав. І знову галас! Гольовий шанс.
Вперед аутсайдери! - Накал триває. Вперед.
Знову пресинг на фаворитів в усіх зонах.
Тонка гра голеодорів в центрі без м'яча.
Верещать ультраси, скажені фанати
у протистоянні на трибунах. Ґвалт!
І приховані фоли гравців. Аврал, суддя!
Страшне божевілля. Шалений дух матчу.
Яка ще схема?! Яке ще амблуа!!!
Все закрито. Все перекрито.
Немає що ламати. Діагональ ліворуч.
Подача зі штрафного. Пожежа!
Промах по м'ячу. Од загрався троль!
Пропуск на свого гравця!
Простий контроль м'яча. Захист сушить ігру.
Провокація на нервах суперника.
Пробиває назад після пасу вперед.
Казус! Пас назад на воротаря. Стрес!!!
А воротар просто рикошетить
м'яч у власні ворота. Яка халепа!
Шедевр від профі! Шок команди!
Цей глум над футболом
бачить вся земна куля.
Загублена концентрація воротаря.
Жах! Автогол!!! На трибунах психоз!!!
Кулястий у воротах!!!
Нестерпний сором!!!
Перелом стресу. Розчарування.
Стовб диму над чашею стадіону.
Ляпас усім вболівальникам і тренерам.
А далі крики, - фантастика на зеленому газоні.
Який неймовірний гол за шиворот
воротарю з центру поля. Оце так шик.
Гооол!!! Аж кишить чаша стадіону.
Шалений гол. Ми знову з нічиєю.
Гра на нервах. Відчуття переможців зникає.
Ша-@! - реактивний форвард з м'ячем.
Амблуа літаючого сокола в нападі.
Трикутник орлят. Плеймейкер-вінгер-опорний.
Стоп. Нонсенс. Яка накладка!
Штрафний у наші ворота. Стінка!
Горді і найкращі йдуть у боротьбу.
Скажений галас шанувальників гри.
Швидка втрата мяча, точні паси.
Знову возять всю лінію оборони.
Удар. Гооол! Пропущений гол
з центру від кремезного опорника.
Не вистачило реакції. Помилка у захисті.
Офсайд після подачі. Запізно ударив.
Закидання на "парад" у воротарській.
Удар ножницями... Блокування...
Розконцентрація. Кліпання очима.
Горизонтальний розпас у штрафній.
Друга хвиля забігання в штрафну.
Гостра прокидка мяча на партнера.
Фаворити перейшли в контратаку.
Швидке забігання гравця із глибини поля.
Критична густота гравців
у воротарській площадці.
Пробив у рамку - і го-ол!-
Шквал верещань за ворітьми!
Капітан вписав своє імя в історію футболу.
Чудо-моменти, сьогодні команда в ударі,
в найкращій фізичний формі.
Команда сили. Філігранний малюнок гри
у комбінаціях суперника.
Із оборони проти грізних таранів, -
одразу миттєва атака фактурних форвардів!
Критична помилка у штрафній.
Від голів гола не заб'єш. І таки гол!
Верещать трибуни. Грюкають у барабани.
Оце так тайм. Дзвінок від сина.
Як, там ти? А я вже насолодився
великим розгромом супер-фаворита?
Поєдинок мужніх на грані фолу.
Дві ламані лінії гри харизматичних команд.
Гра у задоволення від суперника.
Гра на помилку. Відкритий футбол. Ігра волі!!!
Пресинг. На диво, невдала гра воротаря!
Оборона проти скажених нападників.
Ціла серія відборів мяча один у одного.
Шустрий форвард, уловки із фінтів.
Заманювання на порушення в штрафну.
Провокація воротаря. Вулуан емоцій на стадіоні -
точно вивірений пас п'яткою і одразу ж го-о-ол!
Головна мета гри! - Голи, голи, і ще раз голи!
Яке нещастя для сухого голкіпера!
13 голів, забитих командами у цій грі! -
Тріумф чемпіонів Європи, -
переможці найсильніші.
Переможці над чемпіонами світу.
Славна ніч звитяг - у серці сяє сонце.
Ми досягли великої мрії.
Які ж витрати емоцій, енергії! Фортуна!
А які стальні нерви! І раптом тиша.
Усі піднялися на трибунах! Оцінка фаворита!
Об'єднання фанатів навколо гравців!
Зіграли заради віри в себе. Ми - сильні!
Гра була в Глазго. Прес-конференція вдома.
У Римі з моїми трансферами - лажа!..
Такий міцний пітон, розумієте, потрохи
придушує, а потім ковтає свою жертву.
Ми - вмотивовані боротися на успіх.
Ми - непоступливі в єдиноборствах.
Повна самовіддача у грі з найзавзятішіми.
Ми завжди порушували правила їхньої гри.
А які кульбіти від радості в усіх футболістів!
Оце міць дирижера захисту! Сальто!
Кубок - у команди! Гра розсудила усіх!
Подяка усім тренерам команди!
Вітальний дріблінг по бровці.
Коло пошани. Олє-є! Ол-ле-ее!
Олее! Олє! Оллє! Стрижневий гравець.
Фартовий гравець, - влучає у девятку!
Вибір правильної позиції вінгера!
Чудо-матч, неймовірний фінал у фанзоні.
Супер гойдалки для вболівальника!
Які фатальні атаки, - все тепер в історії футболу.
Кубок переможця наш! Ми - на вершині!
Ми - суперові! Ми - перевершили усіх!
Трибуни завзято співають гімн країни.
Барабанять і палять феєрверки!
Сльози радості ветеранів футболу.
Душа команди! Команде підкидання
головного тренера на футбольному полі!
Історична перемога збірної в Глазго.
Грішник
Припадки
Марії позв'язані з листами,
які написані чарівними жалями із далини
від щасливих бранців в стражданні братів.
А твій брат таки жадний на пагінці,
як злий відьмак в зів'ялому лісі.
Завіявся від праці, він не хтів жити
в ці дикі часи, він марив літати,
а тут вмить вирвали заклинання
під блискавичні і гнівні язички жінки.
Ась, аж, і вичарів сивий дід
в хмільний брід Божої річки.
Весь житловий масив підняв під вибухи.
Усі впізнали вдячний наяв Вишняків,
і радісний галас малечі в пастці Калинівки,
аж зблиски віч на шпалах та в шибках.
Білий вир палаців у Вінниці на вищій грані.
Загарячів батьків хвіст хитрого лиса,
кривавий вир снарядів на крилах від сліз.
Стара книга впала під стіл,
аж затрясся міст через річку,
дзвін відра в криниці такий,
аж піднявся ніжний змій на акації.
Біля криниці - зіяли: щит, панцир,
три шаблі, старий кулемет Максим
забавлявся на автотачанці на бродах.
Навиклись Марії, взяли і наснилися
в дальнім сяйві хмар - і виїхали в Канів.
Гарячі дні квітня, криві, як кривди,
І багряні трави під книги виплакав травень.
Біжить від вас рідний край
у тінь на прикмети,
і на смак гіркий щирий місяць, загнівився,
із-за злитих млинів у танці вітряків.
Зітхають прадіди під дзвін храмів,
зрівняли в часі пам'ять, якась напасть,
відчай давить старі кургани, битви-різні,
налякані діти закричали,
а над хатами багаряний морок снарядів.
А як там на ріллі маки запалали.
І там тихі, рідні гаї ніч накрила.
А там з-під хмар на світанні іскриться.
Так сизокрилі, буйні парубки
натішились шаблями
богунівців на майдані.
Білі півні кукурікають тепер мрії.
А під отой спів гримлять зранку,
як на страшний грім, вибухають снаряди.
Отак, заспівали над мертвими містами,
на північ біля жита військові склади.
З пітьми знанний, блакитний шлях
до Києва по-під гаями на залізниці.
Глянь, як палають старі скирти,
а за старими хатами, виглядають,
як лицарі, і світяться скрізь дива.
Фальшиві мрії нарцисів зникли в загин.
А там на північ, зігріті липи, аж бач, як
матіоли зацвіли на захід від цвинтаря.
Забагатів наш лиходій в кайданах.
Рясні акації скинули пахучий цвіт,
схапнулися кляті крилята зрадників
на важкий міраж магнатів сили.
А надважкі вишні навчились
вишивати ягідки, коли дівчата ждали
парубків з війни. Закривавилась Україна.
Парад тисячників, вінницьких брахманів.
І кипляча мла на вітрищах паралітиків.
Привіт, синочок, - я свій, Івацків -
заприсягся мій прадід в сизий дим.
Біла мла підгризає тінь від димарів
у Мізяківських Хуторах.
Якийсь випрям навкіс,
на кривий ріг річки
вздовж Стрижавки.
Між хат селища риплять стальні буцегарні.
Палить своє горе в горілці молодий капітан.
Сад руйнує свій страх на гнилих пнях.
Впали у дзбан молоді хрущі і світлячки.
Дідусь. Притулюсь у кутку до грішного вітру.
Стрункі, круті, норовисті в житті вміють
творити із хвиль сміливу химеру істини.
У ділі друзів крізь віру бачу і чую твій сум.
Візьму твою мудрість і засвічу любов'ю.
Кричу в порожнечу пісню і ... стиснусь.
Вибухнуть сміхом у чисту совість люди.
Рушиться між риштувань простір душі.
Вигнули рідну мрію із кулею у спині.
Мої відчайдушні дні на тлі сутулих спин
звикли чути музику граніту, бетону, асфальту.
Візьму в руки дудочку і граю червону руту.
І древні тіні ідуть, колисають уяву чужу в пітьмі.
У пустім гаю плинуть тіні, шикуючі хмурих гнів.
Зрушив найліпші душі живих і дзижчить
між людьми у вухах курний шлях чумаків.
Погинули ті, що німбились в суті, як сущі.
Чую звуки їх збитих крил, чую вир соколів
Чутливий шир орлів, кличуть, вістуючи біль.
Білі руки від злісних слів тиснуть на курки,
Шустрі кулі, линуть кулі дурні, ..., хмурні
люблять душити пульс людських цнот...
свиснуть у душі незнайомих вам мудрих рим
і запікають суцільність грішників у пітьмі.
Зумлять хуткі: дзуньк, дхуньк, длуньк...
Дивиться в сизу зизь тугих дум, - від думки
буйні душі загримлять під руді сни байдужих.
Звіринні кличі, першим зве
передзвін степних кібців.
У тиші сестер тепер
висить месник кличем.
На цеглі в скритищі
бичі пристрелили
спритних їхніх дітей.
Не ждіть вересневих
днів в герелиці,
Сплеск скреше кінець скритих,
бережіть принишклий обрій,
він ще жде перевтілень грішників.
Приснивсь блідий липень,
дзвенить, неначе звершений,
і жене берегами річки
близьких від десниці.
Ще глибше веде свитезів.
Не вилічиш вітер від тверді
встелених віх. Вельми вітер кричить.
Зве під різьблені зеніти вежі смердів, -
де лише смерть леліє велетнів.
Дише ще з книг терпкий Міцкевич,
єднає перисті пензлі степних синів у черги.
Рище вир, гнівний, мій Шевченко,
Тарас сипле енергії істини,
безсмертний виклик пітьмі, -
під свист гримить від втіх інквизиції,
пнеться з тіснини, вірить не тільки мені.
Невже, спинивсь перед хрестом весь квест.
Під оберти блідих дір лицедій видер
із прірви сизий дим вінницьких берегів
Божої річки у цій гуркотнечі ревів, веж, пожеж.
Знесиливши мій несхитний зір, пеленіє гнів.
При стемнені межиріч перехилив, мовби келих.
Ні, виліз величний привид, - і хлеще, і свище
під гармидер теперішніх рекетів, геніїв,
безчесних черепів-химер, перстів-тіней.
Тихцем зчепив плечима земні стежки
степів і перехилив диригентів вічності
між тісних пінистих хвиль, -
ні, між стін не перепливти цієї мли дерев.
Блищить ще більше пил.
Під свист летіти геть.
Клекче сильніше рінь, дебеле цей міський вир.
Гірчить біль. Дивись тепер вперед, а не на
мертвих. Вижезні перебіги бичів-невільників.
Мерщій відбий зелені верстви
в кріпкій жмені перевелетнів.
І сплигни митцем між вежі скриптів-мрій.
Де жде тепер тебе жевріючий вир?
Зіб'є в лице, пливе мій вітер в теплі світів.
Підземні міри-здвиги (несе провини цієї
тишини) схрещені в пеклі.
Де все цільне здереться вщент
і стихне серце, вижиттєзхне в стеблі.
Ще черкни вічним мечем
неминучій меті перегін.
Цей твій склеп в ретельній вірі
чіткіше лез вирізьбив притихлі мислі.
Ждіть ще мене, ждіть... без сліз...
вперті рельси встелем вслід!
Не все ще википить в серці,
відбивши зелені тверді в терени.
Встає і пнеться важка скеля,
як серця шмат.
Наша планета - Земля - ще зелена,
в печалях, вже стерта з ран,
застряла десь там, на селах,
де далеч Марса тече.
Не треба гармат, запечена
в метал крапля
дзеленьче з пальця.
Йдеш через парк, несеш гаманець.
Я ще не впав на шлях селян.
Без меж якась гаряча акварель
запале в темряві сарай в саду, край села.
У мене завше б'ється серце байкера.
Там, де стелеться мла,
йде спалах багряних ракет.
Там, за маєтками князя
стелиться шлях, скресає день,
неначе тече в гарячий степ
безсмертна далеч.
Пташе, якнайкраща земля вже займана,
а ця вся на марах перезаймана земля,
за краєм меж, на перелетах лелек.
Але завше западеться на кам'яне,
бентега в тебе передається.
Як на тебе, так завше настане
нестерпна смерть.
Невблаганне, жаданне мре в серцях.
Власне пнеться дерзка земля на вал.
тяжка зажадає на край, на грань меж.
Спека в цей час терзала мене з джерела.
Сплав зверження в степ. Не ця земля.
Спрагла на прах, ржава зм'яв сплав надр
З'являється щей жар. Егей, як хапає далеч.
Смак над базаром. Запережена земля.
Нехай рає кразевня з неба пшенця.
Зазнав невдач на щастях. Герць.
Клята зграя залляла грязь на палац магната.
Верзеться вже кара, неначе спека.
Падає гарь-мла за край, де межа.
В гаях гнеться там на гачках стара мантячка.
На зграях галер зачався вперед дар-щастя.
Встає на щабель весна в хмелях ледаря.
Ще сваха не впала у запах пекла,
вся в серцях на свата за правду села.
Явлена мла б'ється на берегах левад.
А перець - це не завада галасу ткаль.
Тепер весела праця ткача занесе й тебе.
Але вже лягає перевал Карпат на нервах
занесе тебе, та заверне назад шалена.
А я сам з скелета дерева, адже для лева
мене шарпала свята, блажена земля.
Смерека здерта, тяжчає в нелад рала.
І все ж жах, яке марення рече, певен, реве.
Земля нас не стрясає, земля нас кладе.
а десь завмерла в нас мета, бач, сяє ще...
Краще сталева флейта брам.
Ще нема засмаглея з Мекк.
Хрещата весна не втече, накраще чернях.
На тебе стежке йде через велетня.
Наречена вправляється з землею сама,
як серед нас обертається, не здається.
Хапає здалека нахабна гарба, не гається.
Молитви висохлих доріг
Гіркий сміх цвіркуна в кущах
терену.
Згуба. Кровина. Мордвин пронюхав полин.
Золотий килим клина вогнеличився.
Штабник вилаявсь на розвідника. Заблукав.
Маслина посивіла в дернині. Одна лобода.
Купина неопалима. Клята комарщина.
Зеленка. Горобина. Маслина. Шовковиця.
Позовник закопилився на тиловика.
Лункий смерч швартує тягу до фронту.
Трус викрикував задерикам вердикт.
Гаплик вам. Тупарі. Штрафники. Гарцівники.
Їдкий дим без тіней баский вгору.
Гроза. Рятуйся! Шикнула блискавка за териконом.
Наштрикнула орла і прищикнулась дико.
Темник. Трійник. Руйнівник. Провідник.
Під сурми грози в'язкий шлейф вітрів
дав фору. Здійняв пилюку із піску.
Злий лір на марші хваткий на чарку та жур.
Витівник вирує, та, н-на, викуси свій прикур.
Почухав потилицю. Замимрив нескоримий.
Єретик смикнувсь на християнина. Виліз.
Підпилий комірник виключивсь.
Степовик, служилий, пішов на вилазку.
Серед хащ верткий яр, жаский сполох.
Вилуджений танк з Криму в капонірі.
Нагалдикав одержиму димовуху.
Танкіст вилаявся в копітні.
Тряснувсь нестерпно. Закадив.
Машиніст сплюнув, мотор заглох.
Нагарикав невситимої гарі.
Нагуцикав незцілимого молоху.
Посмикавсь безсило задимлений.
Невтолима чужина, - і поволочивсь.
Невпинний шлях на гостини до качурів.
Щоперекати горбів та полів соколинних.
Тополинка. Горобівка. Брусленівка.
Вигиниста дорога в долині. Кургани совинні.
Калинівка. Бджолівка. Глибинка.
Ліворуч - ялиновий гай, праворуч- двори.
Господи. Фільварки. Поволинені бузини.
Ожинівка. Янголівка. Хрестинівка.
Напівпустинні плахви ставків в павутинні.
Цитринівка. Муравинка. Жабинівка.
Журавлі в зеленому желатині заплав.
Виноградарівка. Лебединка. Малинка.
Виринають назустріч глибинки й мурави.
Нутряний, донський мор десятин у грачів.
Зі слобід ломовий шарпав старий люд.
Огнеликий викинув товстопикого
з мотоцикла під магазин. І тут тобі.
Прилетіла міна. Усе впало на лушпиння.
Навиліт, - в кермача - черевна порожнина.
І трьох пальців - одразу нема. Аби-но, хоч - дива!
Круп'яний харч війни - державна грудина.
Тяжкий харч пахкий для дружини.
Черства батьківщина в лімузинах.
А цей, жирний викидень з Палестини, -
сторч пуповина, неголена чуприна.
Для армії копійчина - оця надлюдина.
Санітарів виклич, маячний. Ти - штрафний!
Гвалтівник запатякав про бензин.
Вам усім - тут гаплик!
Заказчик із Заліщини.
А старшина - там Різник.
Самітний, людський храм в селі.
В нім тришарова путина-павутина.
Впритик халупа. Рядом дошка-гільйотина.
Блідий, голий рятівник, молодий чоловий.
Спотикнувся витівник за тичину.
Ти постав броньовик
на ручник під осокорину.
Нульовий купив прицеп,
Чо, скрививсь, - цільовий тент.
Що там за штурм! Мировий гамір
гірників над чорториєм. Протести.
Невикоренимий киргик в котловині.
Ото місцина. Там перепалена резина.
Невтомимий терник на териконі.
Несходимий чагарник в топтанині.
Комашник невдержимий в шарпанині.
Дерзкий, верткий, кошовий обласник.
Гарикнув глушник. Штрикнув тельник.
Возовий розтрусив вогневика на броні.
Протверезений строковик проник під колеса.
Мій старий був цеховик. А зараз тиловик. М'ясник.
Хоче примх на місцині коло общини шахтарів.
З білим хлібом - молитви. Хто ти, Гойордь?
З чорним хлібом - гонитви. Ні - хто! Ордо.
Чогось тобі потім ніколи до чиїгось слів.
Повз дороги стоїть - вільний стіл книг твоїх.
Простро росте кволе слово повз воріт.
Потрібні мні в колослові повінь і співохори.
Ти ж сходи до нової луганської школи.
Нічого, що по твоїм кволім тілі
пройшли босоногі діти. Отож, ми здорові,
ми готові.Гості! Підкололи понти,
бо горді, як ніколи.
Звирх поморського тросу по дорозі в Київ.
Просили приходити прочан до дикої тиші.
Віковічні походи до моря підкосили Сквирів.
Вищої гордості норми - в голод і холод,
сотворити острожні молитви
під подив побожних холопів.
Чисто, зі слів один попіл, -
тоді хтось спокійно втовк
чолом мій колонобій
в формі гнівів коліньми
своїх суворих синів.
Зов осінньої вічності, коли - вікно до воріт.
Птиці в погоні зойків віднині і до пори віщих.
Мільйони облич присні від божевільної віри.
Ти - однині сліпий в своїй долі, от приміром
ти нині прийшов в місто Київ,
і твої орбіти волі в долоні Божій.
Світлий трон порогів стоїть в золоті.
І тоді білий сон бійців потрібний,
мов мирний договір живим.
Діти війни, сірі очі в них сиві.
Високий повій тривоги, -
і вічний зойк совісті в дитини.
Мислі від втоми спітніли.
Білі ворони з тої дороги.
Спинили гінців, в них тільки
сизий хліб, скоринки голоти.
Отой сірий міст поїздів їхній золотий свідок.
В охриплій міській тиші ти один провісник,
бо пішки пробивсь, проти того,
щоб попросити молитви в сили нив,
в досвіді прорік вісток гінців
з одстроганих схилів і принишклих брил.
Мить дівочої коси, од юних мрій - диво!
Пізно щирий з імли підловив мовчок віршів.
Висвист горобців пішов світом. Прихисток.
Свої польові квіти обходиш крилом і листком.
Помолись літо росі, помолись обрій річці.
Схлип скрипки від тоскного,
її гострі зиниці просто згоріли,
і білі стрічки потліли, зблідли
півні з троїстими, зі смичком
чорні брови осточортіли.
Прости, Господи, ніжного,
що при твоїм вікні ходить сміх.
Доторкнись, Господи,
згорілі коси дивних білих сорок.
Зблідлий освітивсь, синок ожив.
Подощило його долини дніпрові.
Огорнив його рожок скіфські сліди.
Од, твої розбиті підкови в вільзі,
і ось твій спис, і твій щит з гербом,
піднімись білий кінь крізь віки,
ось стоїть вільний витязь вмить.
Курган
Гуцул,
Кузьма Бугай, бач, яка
задрючна стрюйч-буря в Дурбасах.
А як забрався в наш край,
варвар-балакун та чурбань!
Так тають душі в духмян-кубань.
А у нас журавль п'є жагу в жару.
Та ж губу залатай, дурак, зажмурсь.
Чуєш, як спалахами здуру гудуть,
гради балаганять в яру,
жах, на наш край, нажахана срака,
дурь-злюка, аж вгрузає
руда падлюка, Ґрюйч-грабардун.
Яка ця ж зараза бусурманська,
спалює нам нашу хату-кузню.
Прям, така сумна закруча,
як драч-сажа в Джурайвках.
Рятуй радар нашу зраду-ганьбу
на пуантах павука яна-дружбана.
А у нас, у саду - найкраща
рута-заграва на Тамужках.
Ця дрюх-буря нада нам? -
У нас тут "Курган-буд" в скавулургах,
для зняття в Любках трауру з Бужа,
У нас така плавка кусаюча мавка.
А тут, у нас така вусань-курай-закрута упада
на курган юнака кагана, як якась Чураївна,
аб-так в Тютьках запарувалась на галас,
та начувалась, так йшла чвал-луна аж на ставу.
Заглядаю я у гай, а там злам-пам'ять.
Думаю зайду, в сяючу людську тугу,
А там, тьху, бачу пальму та тьму-халупку.
Чую. Пахуча душа! Наша, сюрчаль.
Ку-ку! Ку-ку! Зайчулька! Гущава грабу.
Кручу карячкувату хатку, - чую залп, -
бачу гур-скруху на сюр-лапцюгах
бабую-ягусю, стару каргу в кущах,
закудлану Марусю, глуху на дружбу.
Тю-тю-тю! Клюнув балакучу самчучку.
А куда! Куда затягнув! Там, мура!
Давай, сюда, - та дай сюда! Затуляй.
Так, там - пухка Явдуха ляпає
та ухає в бур'янах на
гарячу лаву вулкану з кургану.
Ач, яка тямуща гуцулка, вся в грудях,
струнка, патлата Руся, на ланцюгах,
запрягла матусю-чаклунку
на вулкан-курган, як скульптуру,
як кам'яну бабу, таку рябу-рябу,
в натуру, як бандуру, забандюрила,
в круглу скаралущу, ступу-джагулю.
А та аж закурювалася, на спас,
яка ця шурда-бурда заманювала сюда,
на блатну прайм-трасу, за таксу
в захмарну Заспу, нашу зашкварку.
Така наша путь-туга крута,
як я умру, так в Гадюках гукай Грабаря.
така взяла журба, я аж зарвалася, -
а там палала така - ясна-красна заграва -
кучарява дуля-збруча та ружа маку.
Та ж, зла падлюка нагрянула,
душара з майдану в Тютьках.
Ач, аж там, - збаратана цяцюнька
та м'яка вамп-юзарка ютуба,
заклята в науках карга, -
шамкнула бабуся-ягуся Маруся,
нагадала мурай-буття з дрантям,
забувайла-ракула в прадухах-брахманах.
Заварюха в на-гаджувальках
та зашквар у всякульках
уряд-онлай-хмуттях, аж сват заплакав.
Дурна Катруся забажала щастя
красуням на службах, як у К.-Г. Юнга,
а дажбулькам-жабулькам дарувала
ласкаву айлайв'югу в шлюбну купайлу
та палаючого юнака з латяттям на вусах.
Так, худа айда-ягушка зажувала вуста,
цю надтрудну уважуху,
як гру-заманушку здам в зачарушку, маруськам.
Ай, така завзята ґаджуга у внука. Пастка-мука.
На тусяках глузувала шкурна знахарка Гуля,
настаралась на пляж-тюрму в наглядача.
А як пустувала на кузнях в Стугнах,
знайшла скарб кузняра у Пацюрах,
там зауважала ключара-гада,
ягура часу князя Руса.
Батьку, бач, Руся знайшла владну культ-булаву,
аж зачарувала на тяглах-тягача кляпача.
А на бур'янах-буд'яках ужала Бугая,
зняла гуслярську булавку з Юрася,
украла прах Купайла у Мурайла.
Влаштувала духар-дах слугам
в рубашках-зрадах та дарувала
струну-балабушку в багатствах
за плакун-траву, за курай-рай,
за гуральню на ярмарках, на гуляннях.
Дякую вам, лукава Гуля, за шкульну увагу!
Прям-глянь, Руся, як закаявся в клятвах
наш Мамай-ратай, начувався в яйцях Яруна,
акумулювався в чар-жабу Будулаю.
Нашукав вазу Байдургана для угару,
та чашу Майдабура для узвару та заявляв,
як на скраб у мурахах,
аж тут забудувався,
якраз курган юнака кагана
для гламур-майдану.
За курганом Купчак,
гайдамака-чумак,
займав край грушняка.
Бравурна Чайка Зулуйка
в яслах галайкала. Нажагана.
Я куплю вам бурлачку Асю.
Штурмуй, штурмуй касу!
Дякую за круглячку Власю.
Рум'яна мацю-цю-рка, файна!
А як на пуп, - туга Аська?
Куплю вашу курку з яйцями.
Пампушка Агушка-ягушка!
Ай, жучара! Яка там муха?
У Базавлука, жвава баба!
Закут забуляк лайдакував
за цюпарську юлу-дзюґу.
Сушняк у Смугляка заблукав.
Ярмаркував. Базарував.
Здужав гулянку чувак
на карнавалі задавак.
Мастак напасталакав
на курячу лапу з страху.
Цмуляв мухтарську брагу.
Набанкував зранку.
Дубняк напатякував
галюнку в караулі
кургану юнака кагана.
Завтра Лайдак у каймака.
Мацапурна душара-плутяра!
Якась мала зухваль, чумаразна
начуйванялась у Сагайдака.
Батяня, - зараз в нянях, так, братуха
нажартував на Майбах пацюркою.
Намацапуняв карту в ютуб
карту кургану юнака кагана,
засунув штучну бахуру
на заклад, та став, як крамар,
та всю цю задрючку
взяв на всю грудь, за пазуху.
Барчанський мармур
закупляв у вандала -
яку ту взятрухував з Уралу.
Збанкрутував на курах та яйцях.
Упала руїна на курган юнака кагана
Кажуть, у курган юнака кагана упала дужа
людська мряка, - я знаю, -
то з опудала вийшла
луна маразму, - та ж ну, - така,
угарна мука закоювала.
Вправду, важка утроба, яку наш шлях
шукав в розпуках, шукав нашу зраду
в чужих душах-кажанах, тупцював,
ламав, стругав, кував, будував,
Яка ж чуж, - мука нам люба в суєтах часу. -
Тут, зранку я чула, як скрапувала
з туману на пустках кургану
затруйную краплю маслянка,
запруджена та зашмульгана.
А там Маруся заснула,
задзюбла в рубцях, загусла,
як мумія жадна, у страху.
Сутужна буча стукала ґвалт,
в тучних барвах,
залякана на бурштинах,
здужана буднями кучма,
удатна з друзями-мухами,
з чугайстрами-душами,
з думами щастя,
шукаюча заблукану путь в
сучасному банку,
як картку на ура!-зарплату.
Батьку, а наш гай був
у Калач під заставу? Так.
А зараз наш луг - у палача
Стаха без ставу? Так затяга!
Тату, я думаю без страху, -
я поставлю на краю
кургану гуральню,
так, я забарвлю її,
як загадку-правду про ґазду,
котра упала, як дурна щука,
в лють та в скнару.
Тю, як знахур! Став тут маяк.
Кажу: "Халява буржуям!"
Напувалку взяв на хурал. Так, гураль!
Яка шара буржуям, - забудую курган кагана!
Тату, а ваш турзавгар забув
рябу тарантайку на ярмарку.
Я куплю красну "Мазду", цю Байдуру шляху,
у гультяя, графа Захара.
Аврал в увальня, вурка Макара.
Закляк наш кагал, як глянув на курган.
Якусь нашу зраду залякав, як шалаву.
Взяв на мушку мурчанку! Утнув, барчанку.
Нахаба Бугай в татуся намацав
товсту круглу мацюрку-любарку.
Якусь базарну мазурку.
Дав баранячу пару.
Кругла душа, кандалашка хруща, в саду.
Як раз, в акурат, травлю жука на лугах!
Шуляк на дурняк зажрав яблучка, аж два!
Шнуряк крякнув на шуряка, мухляра,
наш кагал аж закляк.
Мурат Матяш украв забрав карту за пазуху.
Хвала кагану! Хвала кагалу! Хвала каргалу!
Тупчак заказав байлючку в душу.
Улю-лю-лю! А як курган? Я дав заказ кагану.
Заклав тулуб та лук за дратульку.
Скурняк зажум'якав баюр.
Валяй, дурак, в ломбард.
Тю! Панас. Буй-тура в байраках здай кагану.
Братухан. Тарас Маслюк наварнякав нам каюк.
Зузя-зуля. Яка дуля.
У Судак заблукав в астрагал.
Заклав байстрюка для ума на азбуку князю.
Знахач, трухляк нагакався з русаллю в судах.
Набрякла закрута плакс. Сват, давай зарплату!
Галушка дав драла від Кулака- парубка
на скалу та упав аж в кар'єрну яму.
Удалась каюрка в гайдара. Гаряча душа!
А я натякнув здалеку на гутбай з Кальмуса.
Захар аж струхнувсь.
Упрягайся, матуся, в камчадал.
Катафалк направляв.-
Так, я направляв на Каялу.
Затяглася страшна курява.
Густа Стугна, як пляж, струмна.
Забалакував Сатурн плаксу.
Зжалься, кагал. Напруга!
Сарайбур запнувсь..
Ну, яка тлум-душа? Пушкар!
Давай гармату Гарматюка!
Там алюр-служба! Я взяв альфа-струм.
Улас залякав Лялю-мальву,
на васальну свадьбу взяв балакуна.
Правда, затягував баламут у вуаль Лялю.
Уявляєш, на Муральці грала в стару шарманку.
Буваль-гуртубаль кургану
впрягався та працював,
розкорчував трал для храму.
Каракувату галяву наягузав Базавлук.
Давай, валяй тютюн-хмару на байку.
Та й натягав нахаба чандалля з кургану.
Зав'ялював усю галяву мулякою. Наваляв.
Дядьку, швалять цю скубану траву?
Ставай, букваль, драпуй муляку для кургану.
Та ну, гравульку в тварюку та з кавалку.
Танталюча мука, я тут закляк, в кургані.
Заклякнув, а так задавакувався в атамани.
Гвалт. Замаскував межу за вал.
Змалу пхав та завалював в канал землю.
Кругами навалював, трамбував завалку.
Трамбував гряз'ю дюри, запаював
Фасував валяльну глину. Здувся. Плюнув.
Уважуха Дубальнюку. Курган - для кагана.
Унюхав нахватав асфальту, як мураха.
Нафугував шлаку в яму, нагрязюкав шруфту.
Не врятував булаву в'язувальнюка.
Скарав опальну Таню, сакральну Валю.
Кажуть. Скандував. Настукав в суд.
Рятуй фата-маляву, Галю. Така каламуть.
Шквал стругачів-стукачів. Така лють.
Тарарам в Адама, крам на удачу, - на базар,
нам налузав ямку, а вам натушував гратку.
Сам Ян Гус яму-усипальню фарбував, ач, махляр.
Затям, сам шувальня, набазарував заначку.
Бувай, атаман Артур, там-а стругач калатав.
Начухрав амальгаму та фарбував
Купальню зафарбував та залакував.
Бачу, як з вулканіту, курган для кагана?!
А сям-там цурпаля. Бач, Бугай, крутнувсь.
Карнавальний харч з каш. Радикуліт у Кулача.
Штампував вальки і шпаклював дюрки.
Шурував муляку й фальцував траву
Шурвалював і лярмував, і гартував шахту.
Актуальна гуралька. Трудяги грумтять яблука.
Нашнурував анаграму на чашу, як баладу.
Нашарував бальзам у чару, як амальгаму.
Загаптував парадну браму
та погребальну палубу.
А як напував буй-тура, так, зняв каблучку,
шахрай украв.
Засукав рукава з ворсу, запарував,
Я так накупався, аж забальзамувався
сучара в кагана.
З'ясував врачулька у дурня Бугая,
яка кубатура кургана.
Два мільярда лям врятував
у жулья. Як зашабрував.
Налаштував шаткувальню
на кук-траву з Мадагаскару.
Засушував труп кагана два рази в марганцю.
У крульню зашурував мармур, завалькував.
Зарихтував, катапульту,
закалатав мульфарку.
Загартував смальту на чашу-бакалявру.
Заснував курай-рай, зафарбував сундук здуру,
нашабрував куклу у труну, залакував пускача.
Нафугався у вуглярах та й забракував усю працю.
Астральну кувалду-булаву вклав в курган кагану.
Замурував здуру душу в баладну думу.
Натуральна заслуга слуг, наша гук-казка,
Заплутав, затрамбував утюг за курс-зраду,
закурбував праску за джуль-кляксу,
начастував чмуль-кашу за факт-касу.
Залітаю я в Україну, як птах, - у ясен-снах...
Чую драйв на цабан-шляху, як людям зазвучала
мужня зум-луна кургану кагана, як гайвурня.
Звучала зум-луна аж в Кубань, аж в Канаду,
аж в Казахстан, в душу алмазну, в нашу хмару...
Сяюча русява душа-луна мчала в гай-раю,
я знаю, зум-луна шукала там чужу шкуру-маланчу
та чуда-бажання в коцюбах-заратустрах
тай, сяюча в палацах, пускала духа зла в нюх,
закупляла кашубу-журбу в жаб'ячу хату,
ждала наяду-хвальбу для щастя.
Я люблю Україну в чужому краю...
Я так... плачу, так, я плачу від щастя,
я її люблю...братулька... Забуть-жур-тугу забудь.
Я цю плакуччу зум-луну затьмурю назад
в заасфальтовану кручу-труну гараж-кургану.
Сенс
Його добре
дерево предків
в небо проросло до сонця.
Його веселий сенс вдоволе
божественний склеп-сон-щедросльоз
черешні-сонцепоклонниці...
Все ж бо стомлене хресто-пчоло
з всеоком преться за конем від воротії.
Польовнеє передень коренем осокорів.
Через день воскресне Сокол словом.
Побачемно новородженого.
Богородиця в сорочці з льону.
Стельмород. Торговед.
Кожному дозволено солоденького.
Простерло степом олелечене
вольне доле. Зеленодоле моє.
Олеже-золоте, всеведне подорож
долом, де Всебог з Господом-сонцем
п'є сочне молоко. А потім сопе.
Серед неба вороще-вороне молоде.
Ой, щей охопе тебе на все пооране полечко.
Безсмерте-око в рябої отої корови,
препрочервонене сферне охоплює все.
Довге плесо, Боже-Донець зоречком,
де сонце-черево-жерлом ніяк
не пережереться
пожовклих зірок.
Лебедь-весно сповне зелене море
без негод, Мертво коще-жертво,
ото не проскоче, не поверне вже
особлене Солохом недобре, зло з пожеж.
Повне торжество розпочне в момент.
Сонцеворот переможе чорні промені.
В темне пекло попереду йде в розкош Печор.
Вождь вечеряє з першотворцем жертв.
Первовод це все добро в серці з пшеном.
Дорого, чо йдеш колом по золото через десно.
Донько, двором проходь, то через зело.
Котрогось терен-здоровега вколе посеред степу?
Молодь пожне поле, повстеляє солому долом.
Котрого соловей всьоме погоне верством
Позве поворотом толок до моров та перепочт.
Епосе-горе, погребське двоморне пекло, середеське.
Отой спорохне, проверне мощнем весновод.
Всоте вогнем почетверне герой свещом.
Необмолочене зерно розповельне в сезон.
Пройшов сон в сквер весни,
то не дощ-говор в середу,
то Борей-джерело,
тобі перешкоде тепло.
Грозе-вороне, горе-вербо не ворухворне.
Сонце в день. Сходе легко жде моїх похорон.
Довго веде вогнем сонця повз берег,
де переоране древнє зерно в пересмерть.
Де потомне не збереже роздорне, розстемне.
Боже, це болотне не здохне від безсоння.
Перешкоде ведмедиці легконочу веснянку.
Золотослов
Усопший
вдівець Тимофій.
Його очі пророчі, світлі.
Світ просить зорі до призьби.
Одні привиди. Сновиди.
Вікно. Син Ігор-зомбі стоїть.
Сильніший говір в тіні.
І тоді змій вивів Золотослов
в помощ злій відьми.
Нічого собі, білий гриб,
підозрілий тип в росі.
Промінь від сильних морозів,
от тобі літні війни боліт в сонці.
Тихон вхопив літні вогні
від дощів з вирви.
Виникли бідні хлопці,
і звідчились молодці.
Коні, видно скопом, Віктор
по тіні. - Гони пішли в житло.
Хмільні ігри сивих вдівців,
ворожбитів до молодих.
Мітли хлищуть дороги до могил,
товчуть коноплі їхні ротики.
Зі дна річки виходить богатир.
Це той світ в одіжі, Котигорошко.
Здорові стрибки зі ступи
проводить дід, бо не горить.
Божок сидить на колоді.
Позолотили дівочі толоки
до домовин, до гробовин.
Чи що потрібно плодовитій
сопілочці пошкодити в пісні.
З сумним вінком на голові
світить свічки у тлугім вікні.
Похорони хлопця з війни
під чорно-білі стрічки.
Сирітський дівчини бродити
цілий вік у вдовий двір.
Родовід зі снів пішов під копички
від сизих орлів-соколів.
Зриви природи до волі скирт,
до пісні, до строгої гри вгорі.
Добрі прослинки, очі-квітки-вогні,
повносилі волошки-жінки вдови.
Стіл чоловіків вистлів в пісний обід
від гонитви відьми за ешафотом.
Відхід чорнобривців до споришів
годить всі долі, рій бджіл гримить.
Всі ситі дощі здорові на сонці,
лиш чорні вдовині гори.
Пишні тризни в боротьбі опришків
з водою під гострі сокири громів.
Труйнач
|
Бач, ряд круч вздовж. Змій-їжак. |
Пахуча райдуга
Гу-ся,
гу-ся!
Чула, як услала ягушка духам!
Як я устала, Маруся.
Ягушка в жупан
малюкам загулася.
Капут. Яга. А тут
птах Ра упав в калюжу.
Аж-ах, мчав на нас
Пан на журавлях,
лаються на крук-лад,
на скруту, на Ягу.
Я чую глуху запарюху-душу.
Надумав мчать аж з раю на Агарку.
Враз чайка, бач, наяву заклякла
в мармур, гарна чайка, враз -
друга райпуга, а там
Ягу втяв п'яту папуга.
Мала Маруся вся в чуттях.
Мама, правда, я Бабу Ягу вжалив.
Така прудка ця клята баба яга.
Яка юна муза, якась, вся в татушках,
Така, як я, яка здуру зачахла на ґанку.
Як шпак уступнув на край Буга,
так там якраз вдягався Наратай.
Так далі слухай, Макс.
... а я в кущах, в трусах.
Я сам...в яру... нап'яв галуззя.
Валька, побачила. Так угадай,
як на таку важку красу
така мружа чара напала.
Бачу. Якраз на Балаган в саду.
Славна мука така на яблунях.
Жара спала, трава - вся суха,
аж сама люта сваха залягла
в кураях, як курка дурна.
У нас бучай, хутча, та вдягайся,
хутча, кружляй на бучах Купала.
А тут пнув бабу-ягушку малюк.
Баба Яга, здавайся, - я - птах Ра.
Макс, рухай в наступ нашу карму.
Від зляку хмура маруда
вчулась у духах.
Макс здуру хлюпнув
гасу у рай, так там в
клубанях баба яга
знайшла згаслу красу.
А у нас заганяли
страшну мару в пута.
А як нам нагадювать ватру.
А як мама стала в глуху зажуру.
Варто збуджувать круту муху,
махай на муху, як на бабу ягу.
Давай, баба яга, я затужу.
Я нарушаю клятву, дану
матусі, я на шляху на круту
пахучу райдугу, яку на кручах
закрутила блага Купала.
Навчу вас, Катя, кланяться,
будуть вам журавлі Наяву.
Лукава змахнула праву руку,
взяв її стан в рунах курай.
Ач, сам Макс нажахану бабусю
налякався, пнув цю круглу
ляду, - ма, я не зірвуся на краю.
Макс вгруз в пахучу райдугу.
Бач, як ця райдуга зважа
на вашу, благу бабушку ягушку,
яка жалувалася, яка зараза, вся в лавсанах.
Так я на суху траву змалу падала.
Та люта суха трава в колючках,
Упав, та на зраду. Ух, така злюка!!!
Гу-ся, гу-ся! Гу-ся, гу-ся!
Заладяться в Бугу гусята.
Взув другу банальну вражу туфлю,
а на флангах баба взяла
русяву чару на жарт.
Була чужа, у снах
та в туманах ваша
руда райдуга.
Я на райдузі жую банан.
Як заплакала душа.
зажурять гнану за смак.
Я нагнав Марусю,
чую я красу Чураю.
Так нада збуджувать
карусель аж шлях.
Закатайся. Закатайся.
На пахучих райдугах Купала.
Уся ця канва чару запхана в зграю,
для начмана хана Ау. Чула мачула.
Рандух заблукав та зачах в Тютьках.
Так, бувай, стара рана в маслюках.
А душа бугая Буга, як в хащах.
Як павук, плуг нап'яв на браму.
Та ну, тлум, байду.
Злюча гадюка.
Надухався, нанюхався
Така падлюка. Ця зайда!
Яв-дух втяв булавку
в бурявую
хустку свату.
Втюхав збут хутра.
Я замкнув запах
на нюх та на смак.
Налляв лукавого
трунку в Грааль.
Тут вам був рай,
тут зафарбуй Максу край,
Фарбуй татушку на руку, як картуш.
Так, я йду на звук. Бачу квартал.
А всю варту на аркуш взяв.
Пурха груба зграя шпачу у саду.
Струм в пахвах. Буча.
Куча звуку, цунамі у вухах.
Жарка таюча туга в мацаках батька.
Чахла тванюка граду впала на пашу.
Так з лугу запах алярму та сказу.
Вдягайся, шантрапа.
Хватай пахучу райдугу!
Взувайся вусань, наш Марс.
Мурка замуркала.
Наша взяла.
Куш
Ой, пече!
Руква! Будешне! Ощур жлоб'ячий.
Скресь вертуне, хвостне, смердючне грунт.
Грузне тюрме, тлухне, душе-преступляче!
Не черевуньте удачу. Шабаште цей кеш, бо чкурне!
Ой, душе-беруче, ой, круте, дере, свербе руква!
- Ну, не стерплюсь, я, куш узяв би, душеце, предвзяте.
Ярчуне, я заберу дешевунь. Юзеруще, яке єрулуще?
Зачни безуднем , озвусь кешем, звеськунем-русятем.
Получень-дубе! Ось куш! Перекупе-джуре все дуже.
Де ще тут проверне герць - це шустре щуре. Де кеш?
Бучнею. Кусюче веслюче. Щенюче жебрую отут.
Бджульте! Груджульте вужче блукаючу геру на куш!
На сцену! Буче! Все переруле, бужульте кулаче.
Кеш-щем. Булузьте в цю секунду. Ой, куш! Чкурнув!
В цей юрмотреш, цей венчур. Не нудьтесь, дураче!
пресуде-пречудне, проує ведмежу межу. Не руш мур.
Ще звучне перпетум в треку, репетує чмурне за кеш.
Звелють в кругор, спрухнуть. Чмухернем в Гільгамеш.
Пустець. Тут упоперек гне кручене, скурвне вертеш.
Прескверне екстерне, перекупе з нервулем цей герць.
Зберусь, скрепуюсь шлейбою в флейту здуру.
Зжер щебетун-квест. Заберу увесь куш геть в кут.
Скутер до центру. Де кеш? Перезвучу путч-плебс!
Фуре похмурне, цей Куш-ель задув смерчем.
Котурне, гульгеркнеш, звуднеш мою скелю.
Я слухаю. Так. Я задержу, де це муче тебе.
Ваще, любе тебе Кащей. Перезеленкуйтесь.
Ух, тебе, вруне-путчере, в стерлень! Як рве.
Флюрей Желурєй слемом тестує юрму на куш.
Ух, як грубо рве все, весь тумен скурверне.
Зомбі йоркжебруль звернює.Впертюх, усунув.
Кудесне вздовж берегу, цю деревуль гне кеш-ген.
Чепурне дух-супренум, скремнююсь кушем, Буже.
Люде, цей слух белетрю молвею. Куш мрудне.
Мускулисте драйв-вусе, шерсте, грежусь ще куснем.
Псевдо-гербує турне, ух, склепом ув'юне плече.
Пруже старезну цеглу струменем. Мучне струже.
Хвеснув метеорему, буде куш за зумбеськур.
Скруте-бурун, пнеш, як хвеськне, як плеськне тебе.
Добре. Переб'юсь в будень, цмуле тебе, велетень куш.
Ей, глуме, ой, курмен! Як нудне мене ущербне.
Почуле-пречуле. Не схудне куш у грубезне.
Всуне кеш в студець - геть жлуктне. Потрубне хулує
в дереш, урве сумбурне в мерзень.
Куш-клубень грошей. Знуре те, кревне в бурлеск.
Перевуде день. Все перелуде геть. Губсель ще бурле.
Заклання кураєм
Стоять
розчахнуті хати у розпачі.
Гудить рація. Радіоактивна промзона.
Вразила всі рекреації на кордонах.
Обпалений околот реактора марить.
На блоці стався пекельний вибух.
-: Запала свинцева жара в райдугах!
Радіаційна хмара-простирадлом
накрила неходжені вами в отавах
криві стежки весняної ліквідації.
Бачиш розпростертий лабаз,
весь просяк могутніми ядрами,
протонами воскресіння знахурів.
Осоння лози над туманною Прип'яттю.
Колообіг порожнечі в блискітках чахне.
Прошарок возносе зірча обелісками.
А полум'я ламає його з окрайчиком.
Радіацією охоплено весь регіон.
-: Це отак на живих очах немає сліз,
вибухнув четвертий енергоблок, вигорів.
Світяться дрібочки в прозорій рані.
Марять током опуклі світлячки,
бринить диворай силуетами.
Видзвонюють ангели свавільному.
Страх. Майор мовчки сказав:
"Виганяйте з фортеці привидів."
Яскраві примари зотлілих
квазар-комарів віддаленілись.
А тут є кордон, а там активні осколки,
активотовкмачки в загреблі.
Багряні колони авт під химерами.
Осяяні кварками стрункі явори Ірпеня.
Від хат аж до автотраси усіх вигонять.
Дзвінко дзижчить у вухах
вистронцієні гніви Господа.
Од, тобі і стоосяйна хвороба!
Рев сирен. Прозрівають пропахчені.
Хутко збирай монатки.
Жваво! Гонять. Давай швидко.
Рябить полохливий кварк бентеги.
Сигналить граніт в полюсі душі.
Покалічена річка лукавить смертю.
Так ясно колисає зарядом радіації.
Над тобою світять комахи розчаровані.
Глючать струни у великій силі ядер.
Тягачі, самоскити, трактори, ...
Корови, собаки, коти, кози, ...
Ранім ранком ячать лелеки.
А ти став як пророк Ілля.
Світла плазма в очах.
Чутлива шкіра горить і пече.
Яка кам'яна роса, ширяє важка.
Ця чорнобильська сльоза з вогнем.
Жива жага нейтронів крізь безвісти.
Виселяють з осель, із домів, із будівль.
Райдуга чорного ранку жаром вросла.
Вранішня роса пропала безслідно.
Замурована ржава вода. Іржава техніка.
Вагомо-болюча рахітна гора брухту.
Здавалось, час конвалій всотала доба.
Нишком шепочуться в кураї два хрущі.
Висока чорна хмара над жвавою трасою.
Рвуться в напрузі втомлені вартові.
Ранок наповнює реверанси агронома.
До нього приїхав на зомбіку фізик-ядерщик.
Продемонстрував приладом його дозу.
Не витримав агроном, завмер, немов зомбі.
Зверху страшна діра над перекриттям.
Зблиски розбуджених ядер рвуть пітьму.
Прострелило дах. Горить над брамою.
Зашкалює, писк. Пастка подвоєнь примар.
Потік цвіт кульбаби. Вчора прабабця
насадила собі картопельки під саму межу.
Мерехтить совість ратая в потопі тіней.
Заграв у вусі комар. Маестро струсів завмер.
Метушня виперлась над потворами безвісти.
Волохата паленіюча хмара над пацанятами
розвіялася, злиняла над димярами.
Звільнені хати з мотлохом навстіж.
зачаїлися примарами над рамами-ранами.
Зароїлася хвилями, загойдалася прірва.
Шарахнула в шахті, тарахнула, гахнула.
Наповзла струнами, набігла і спурхнула.
Над усе бомбанула, панорамно виросла.
Невсипущими ядрами рішуче зблиснула.
Затахкали частинки, зажахкали хвильки.
Закахкали струми, запахкали напруги.
З вчорашнього дня заклацали лахманці.
Хтось заклав понад норми шпал в реактор.
Отаке, просто побожне, яке там волання.
Натомлене жерло спекоти завалене.
Клацають в інкубації розбуджені ядра.
Пац, жорсткий гарт, обпечене здоров'я.
Гелікоптери квяцали над інгаляціями.
Та нам задарма багато сонця жмурять.
З одного жовтоволосого колоска виросло.
Штурман на трьох таких роботах працював.
Час на чатах. Розчахнений агрегатор.
Стрімголов проникає, спалахує відчай.
Стоять: кашовар, хмара, дощ, топка.
Двом неповторним святам: одна заварка
справжнього чаю. Смак захмарного напою.
Яка прозора пахощ, а як палає навколо.
Реанімація опромінених переповнена.
Очевидний неспокій востаннє таємниць.
Без грошей, без мрій, без погорди солярій,
всі беззахисні знахідки, в дряхлих лахах.
Розчахнуті намети для резервації героїв.
Пропахлі радіацією сплять на розкладках.
Активні ліквідатори гальванізують, як зомбі.
Конвеєр з медіацією вульгарних військових.
Мотивуються замурзані самогіпнозом.
Примітивні ійони озонують, мов геймери.
Телефонна цивілізація в диспетчерів щільна.
Ситуація розпанаханого, розіп'ятого реактора...
Тенета шамана
|
Вертеп в Гетьманках. Братва в забаганках. |
Коментарі
Дописати коментар