Старий явір

 Під Вінницею стоять страшні

сутяжні буревії. На хуторах 

позапростір лежить об'яр

над ним осокори та явори.

На тільки що розколотому

міцною блискавицею

старому яворі трясеться листя.

Після тортур

з потрісканої кори явора
скрапує сік на землю
і одразу бродить, наділений
великою силою щедрого сонця.

На пристрастях сумбурних буревііїв
у подільських опірних лісах
флояри з цього розлогого явора
медоносять квітом.

Буйне шваття зеленого буччя 
вирване з коренем,
підняте  високо догори,
геть все надламане галуззя,
порозкидане вздовж Божої ріки.

Старий явір  у мокрих постолах
представ перед Богожайвором
у високій траві савура.

Коротке яворине життя.
Вір-не-вір, а натряслося в житті

 і пошматувалося у вияру.

Побачив це зламане дерево життя
вінницький трубадур Артем,
котрий виріс під цим
тремтливим явором на Десенці.

І затопило смутком щирого красеня.
Богородицею бодай народився він,
вродливою дівчиною був,
а згодом, прокляв своє покликання,
і змінив його живе коріння бузувір,
і змінив свою стать на стать буянову.

А як був фуражур в мурах, 

ще маленькою Аріадною,
його батько вирізав п'ять сопілок,
з віток молодого ще явора.
Від гри Аріадни на тих сопілках
дрижали всі подільські ліси.

А вже, високій, файній дівчині,
тато змайстрував три різні скрипки
з семи найнижчих і найтовстіших
гілок цього явора.
Від збурної гри Аріадни на тих
тонких струнах скрипок
наповнювалися живою водою
старі, посохлі колодязі на Поділлі.

А тепер пішло під топір

яворине життя, стовбур
дрижить від болі та жалю,
якась трепета перевтілює

в скульптуру пращура
його переламаний
стовбур у святого коштура.