0432poezia

  Я тепер зарікся відвідувати благодійні пікніки в громадських місцях з каліками, ветеранами, інвалідами. Оце набазікався в засіках Валі.  Кампанійщина кліки лицедійників. Аніскільки у вінницького сфінкса шкіра не заціпла на тім'ї після прильоту  по  будинку офіцерів. Біда і лихо. Стабільна пантоміма джмеля на вільсі  тріснула навпіл. Оце наша дурня,  злодійська армійщина витіїв-витязів! Така забійна, як старійшина в таксистів. Звіддалік бджільні стрільбища зацвінькали, а свавільні крутії на хіміях начудили. А так втілився, все ж, запах чілійської прілої ванілі на тарілках вільного рибака,  він за півділа і сам закинув би спінінга в цивільні артільні закрома на віллі. Фамільні застілля родів закрійників, засіли на власних зіллях з таріллями. Лилась горілка на базиліку для паліїв, для заїкуватої рідні, для затрійної п'яні. Випили всю реліквію від альпійської лікарки. Чародійники. Чудодійники. Добряки.  Компанійські лиходії черевів...

  Дивний кінофільм про давні часи.  Ось про що курйози. У кіноплівці розповідається про конфлікт підопічних князя Ігоря з конклавами злодіїв,  котрі промишляли на підпільних прокопчених  йолах-китоловах в океанах. Ці, колишні злодії, ковбої долі потрапляли  в усілякі конфузи та розборки з князем Ігорем. Це все зняли кон'юктурщики в кінематографі. Ось така чітка космогонія часів варягів. Уявляйте, як зможете. Тож, підопічні князя Ігоря на дерев'яних корветах, підсилившись злісною китобійною ірокезною голотою, взявши на борт рабів-ізгоїв-ідолопоклоників з іскристими їжаками і тихо на веслах вилітають у море, ніби на килим-літаках. Потім, ці йоржисті вовки кодлом здійснюють  прогін-зачистки поселень злобних койотів-  горлорізів уздовж берегів, що кишать  злобними касатками.  Усілякими підривами причалів та зривами облаштованих портів з кишковоподібними човнами з контуженими істотами полохають усіх. Забирають все рухом...

  Династійний літопис  родоводів виник у Зоркого з гріховних хронік відмов, докорів, лихоманок, виключно з подій в смартфоні в жовтні 2020 року. Скособочився морок сміху. Сонний полох втіх від Ковід-19. Лахматий мотлох-січі в оцінці втрат. Порох курить, як споживач, сутінки вулиць. Водії - то пройдисвіти, що готові в широчінь. Охотники гомоніли в мозок. Хто волів сколихнути сокільнічі окови, ті поховались в бомбосховищі Придніпров'я. І такі раді! Полинув швидконогий  поголос пригод тих, хто сходив на подвиги в Придністров'я, Придоння. Вибігло кодло хворих з господ розпродатися. Годі, годі добродії. Збагніть свої творчі сили. Дійшли переторги до володі. Нічого подібного? Баламути! От, стимули для кривих носів  вчитись у війни. Або повний кирдик! Виникли природні вогники Жовтих Вод  від зодчих Придніпров'я. Вигнали криві носи. Стоїть обгороджений стовписько, гирлом пошкоджений з прісноводними гріховодками в оздоровниці. Околодок ...

  Сергей Нег Діловий філософ Хибні смисли  виведені змістом міст, дикими іграми вірних в міфи, котрі виникли із  восьми рівнів  істинних промов вічної інквізиції про вподобані космоси. Ожили твої особисті ложні розриви мікросвітів поміж зниклих зірок, котрі прикриті від прикрих впливів з підлим досвідом твоїх віч і розлогої мови ділових філософів. Ти колись вийшов із мережі, бо вмів розрізнити точні кольори в космосі сотні символів зірок-квітів від підробки чи від копії. Ти розширив в собі тихий світ із восьми мільйонів світовідносин під прориви філософських стихій. Ти встиг освітити віру вітрів зі слів  стихії в одній молитві. Тому ти твориш різкі розломи віршів під ноти і співи хорів. Мовби вижив у подорожі під зниклим кордоном Вітчизни. Виникли міцні опори моїх притч-стовбів зі світлом. Починив свій діловий мікрочіп різних свідомостей і осяянь думок. Футбольний матч розпочався. Миттєвий гол. Конвульсії воротаря. Не встиг. Нетерпеливий шум трибун  пішов г...

  Привіт, читач! Удосвіта встав, аби поснідати. Будь-ласка. Мій чарівник, ти зірвався в мережі. Як там настрій від страхів цивілізації? Звільняйся! Розганяють вигадки. Маніпулюють під час пандемії. Добрий ранок, усім! Радьмося. Яка цивілізація, якщо грабують мою країну. Бачиш, як піднявся твій веселий світ, - лайф-дід загнав світові практики в діла! Такий півсвіт, як свинячий свист в е-mail, що переполошив близьких у наших книгах. Терористи-снайпери щодня ранять наших синів, сьогодні, сім поранених. Ай, забув, ось спалахнув твір-напад  окупанта у пластах пуйлової посмішки. Люди пірнають у чудовий вертопляс кризи. Жаркий час для закодованих втрат парків Донецьку, садів, гаїв, дібров. А який твій вибір надбань вічний Крим? Не ждати халеп та лих в байраках. Криві хороми в тумані кризи прав.  Надурітись нема де. Одні стовби-невігласи. Невидимий жаль щасливих окупацій. Активний галас в чаті дикунчат! Бешкетники країни,  рушайте між брили будівль, ось, ...

 Гай. Парк. Відірвані корені у дерева. Дід Грицько мовчки присів біля Соломії. Крізь хащі будівль страхаюсь гаю в раю. Палаюча  спрага кохання у вікнах. В отій голові, Прохорович,  одні мордори, прийшов сон з-від ірію, мов йолоп з гонором. Хомич, щось горить, скрізь димом пішло. Виходить, Грицько, горять захмелілі павіття липи.  Дідько лисий допік, дійшов до живого. Знову кров молодих і сіль короткозорих. Осінь, просто спорожніли причини свідомості. Перестиглі вишні заграли на узвишші. Кирилович. Я чую дзвінку бруківку у Вінниці. Сповиті криком діброви, -" з річки дівочі голоси. Осінь-подорож, дід змів її сліди з підлоги. Горді лінії квітів. Скорботні копіткі бджоли. Чорні птиці у світлій шибці. У горлі - біль. Сповільнись мить. Утопиш плин. Стиш. Одірвись од слів. Розкіш. Видноколи окопів. Он дивись. Ольгович. Вгорі швидкий білий кіт.  Видно білий дим від млинів зі сходів. Гойдни порох в скрині. Попіл свіжої ріллі. Поволі згоріли в білій ріні дроти. Писк миші. ...

 І на тобі - ми викинуті у підвали, за межі своїх збагачених душ - вдача. Поглянь. Тут і собака не гавкне. Немає тут тебе. І немає кого умовляти,  -  ми самі печем раків для пророцтва у цьому пеклі столиці. Поштива громниця.  Чо, скривила кислу міну? - Твоя утроба вся,  як чорна кішка, дорікнула сю дивну мрію душі, - за поклик-пригоду  самозбутися наодинці світу. Вигнав чи продав я підступну душу,  а таки порадував силу волі збитками,  бо наче підділа цю химеру чесних мук честі і з'їла живе,  давши уйму грошей і речей. Од тепер ми вороги однієї удачі. -  Ось два успіхи саморозсвітлення:  мудро любити себе в місті і вічно кохати тебе в обійсті! Полети, вільна душа, охоче  додай мені жару в пристрасті,  бо вигоріли квіти між межами,  бо  вилізли крижі у потвори,  і олунюють мене повсюди, засвітила себе примара перед усіма. А я в цю лиху годину  зробив підкоп під себе, оголився і ліг у курган. Переломив се...

  Туман по берегу Через все, де є Україна, співає моя грішна душа. Дуже буде тут, де ми у нашій матінці-землі. Дуже буде серце моє відчуває. За тепло нароблених рук за світло рідних очей, пам'ятаю чарівну тугу, щедру душу її серед  туману над рікою. Намучений і намучена співають свою долю. Не загоїть мою втрату  радісне сонце осені. Соловей гарно співає на Чумацькому Броді. Вітер несе насінину через увесь сивий степ. Переносить ненька коріння молодої вишні у новий сад. А двійко діток плачуть з нею. Віща туга за загиблим татом. Пережила стара ненька усіх синів. Без скарбів глибока прірва ясенів. Не написана, а прожита книга. Оберегом туман обходить стару її хату. Як тепер старенька німо молиться всю ніч? Прошу, її заспіваймо нашу вічну волю і славну віру. А вона мовчить...       Нелюдимка в Раївці Антоша! Рання оця молода, проворна чорна корова на довгих лапах прогнала за кошару повз арку до шинкарки. Назагал п...