0432poezia

  Час талантів в крисанях. Як наші діти? Хрипить рядами мін наш гайдарівців край. Живі барви вишиті нитками в красні краплі. Звіздарі на дальній Січі змістились за вітрами. Палахтять пласти на палітрах квітів. Відкриті класи на світанні днів. Рідні діти. А мати вся в сивині.  Її ламані пальці  і слабі зірниці. Айда, дітки, в Мандрівці крізь білі ліри в трави. Злітай, святий Андрій, - над впадинами вільними. Явилась гривань на свіжій ріллі під хліб  батьків. Злидні такі спраглі стрічати нас на світанні. Засіяли рів і піл. Хвилина під ріг галяви злилася. І засвітилась на білій імлі святиня хати. Ніч світлячками бачить дивні спалахи ріні. В яскині пташки виспівали їм цілі татрані. Аж заридали цвіркі слави від блискавиць. Тиша важких мандр. Стражі дива на радість підняли сміх дівчат із вінцями, із язичками. Знімай кадри  щасливих і радісних зайців. І клич піднімали на крила жаданих птахів. Хай діти війни правлять на призьбі ділами. А післязавтра...

  Як набратися сил крізь малі віки. Світло жалить нічні світила в липні. Задивився місяць наївний на вибалки. В напів'яві диваки срібляться із вишини. Стіка в тишині вир над зграї та жалі. Як на крик тризни вибрать шаблі Вітчизні? Завинив сам пан місяць. Каяття під ніч. А дівча під марами вишні від сливи біжить. Ніби світ садів із відблиском шани викрик. І вкрива  всі наші савани звитяга віддавна. Криваві віки. Трима нам вслід ватра ганьби. І навіть битви залишили казки та пісні. Нависли над нами княжі кайла на річці Ікві. Мільярд налитих ріжків від жалів злили сірі тирани в ріки ганьби наші рани. А за нами налякані вітряки. Васильки в далині. І прикраси дзвінкі застраждалися в скринях. А за ними бляшані дахи втримали майстри. Звичайні куряви стільки кіптяви нараяли. І птахи, і птахи... і хати, і хати... киптарі.

  Це мій сон, - бо нині щем  буде - сином. Хтось ще рине і плине у вир нарозпаш. А від тину вмить - залягли ці кургани. Як цей жах - від щастя жнив в цей день - утявся. Чи до кого ув очах - то журба, а то сумна? Ми удвох без науки, ми у путь - до ужинку. Він  - час бестій. Він під небом, ми - скраю. Він згорів, запікаючи небо доокола сонця. А над Бугом осіли сиві кургани  від дощів. По-над Десною під свист крил набіги гнідих. Його вік мав злість на вішні тамтами. Ніхто такий не твердий, як ці три кургани.

Віднині що діє тобою, квітникар? Тиша над пурпуровими пелюстками троянд. Так це у твоїм саду диво з див розпустилося? Учора заквітли вісім кущів вогняних троянд. Немов гра кольорами моїх ран душі. Світять тендінтні квіти приязно в очі. Прозріли ясно на сонці увечері. Палахкотять черлені пелюстки сплесками. Що це діється з тінями сонця в саду? Немов всміхаються очима, німбами зір світять. Причаєні з ранку в студень дощу дають запах. Червоні промені розсікли зелене тло. Умістились сердечка закоханих в квітах. Неповторне огранене зором полум'я. Радість твоя, квітникар, умістилася в квітах. Буяють пожежами червоні малярми. Буремні мандрівки такі незвичайні. Чорні діброви в долині Млинів, свіжі, літні. Вологі білі півні. Либонь, холодні ріллі  в тім чистім полі втопили плин моїх книг, що до школи мій син потім носив. Білі діброви акацій, поки дійшов, той сполотнів,  мов той живий подорожник днів  коло воріт вдови, що прожила дві долі. Диво подій, гостинні брожки від листоноші,...

 Відкинуті темні сили в різні сторони. Переляк в ілюзіях, округлий шок успіху, відмова уявлень руху без світла в очах. Файні фарби на фоні матерії травня. Життя в двигуні весни рухає все навколо. Там такі мрії, в енергії потвор - біла віра, усі мільярди жертв без волі і без надії. Одні залишки ненамальованого сміття  з мого випадкового вірша у травні. Респект чарівним словам з потоків вінницьких діалектів, що чую в ліцеї. Ось, вона гармонія хвилювань Бугу, коли вподобав огиду життя з торчка, в нечутних звуках смислу на вітрах соборів. Із-під виструнченого шуму нарад і розрад варта у чорному на парадних входах на неймовірному горизонті майдану. Зеленими у центрі Вінниці мають бути не тільки реклама та тупість служб. Дивом промайнула думка в натхнення під запетльовану спіраль бідового часу. Я йду до межі, в якій  неупізнанне,  бо чорне одне лише твоє грішне я. Твій мудрий карманич оприкрів, бо скрізь повсюдне злорадство на праведне, невидиме тобою не я. Неперевершена у...

 Бач, ряд круч вздовж. Змій-їжак. Шлях-круг. Стовб-звик. Сад-дар. Звук правд від груш дужий. Грай-лан. Тік-точ. Ля-я! Рій мух. Жива дорога без кінця на зачепі. Глянь безмир. Вій. Тінь злат.  Брат-Прут. Страх злук. Фа-а! Плуг. Яр-змій. Схил лип. Край-сад. Гін. Чуб-дід зве бугаїв у свій дім. Вій. Не на всіх цей рай. Раж. Тре-ем ріль! Сон. Ключ. Гай. Кінь. Жах-клен перебіг. Хадж без слів. Спів. Со-оль... Віз. Клин. Згорів лоб. Ніс. Сміх. Шал. Гнів. Віче. Крик жаб. Грюк. Сам собі пан. Як рак. День без рук. Ніч не для всіх.  Цар мчить геть. Рід єсть наш. Той, що трест. Віль не жде горба.  Я теж Швець. Сі-і...ю з рук байд зерно.   В'язь під хвіст знад. Дуб-стій. Учт мук Ликів. Золотий до-о...щ. Чар жнив. Стежки. Геть врочить.   Хурт-гість. Діло. Ґвалт мрі-і...й. Спів мар. Грім-вість.  Рев. Бусел. Жарт душ.  Склад. Ре!-йд на Січ. Річ. Роль. Суд. Шквар слів  на нюх. Пес. Фа...а...с! Бовк. Герць. Коп. Дань.  Соль.- До...Струн туш. Цей треш. ...

 Годі! Бідолашна лихо-гроза  гателить із верховини,  розлітаються порвані онучі. Страм, ґвалт. Гавкіт. Розбій. Крик. Наруга на ганку. Чвари. Підлі.  Єхидні. Підступні чутки. Край не журиться за гонором  череванів, за мільйоном бідолах.  Досить жарко з гемонами шуму. Подвиг. Блискавка гостро і стрімко  обриває гріхи-шпичаки шахтарів. Памороч. Гамір. На таці гаряче.  Гризе гидь. Скрізь скрута. Ми не  раби. Пекучі лозунги словорізів на щитах. Бундючний грім-крикун голосить на плацу. Гучний батіг рокоче-гуркоче на голодранців, забавляє гордість міщан-копачів. Рев. Втрата. Сум. Стежка пірчить. Лукаві причини в темряві цвинтаря. Кам'яниць гоньба. Пагорки цвинтаря. Вродливий гаспид на стрічках-закликах ударяє гарпником і гасить суголосні гонори. Палає пелька-гордячка у сурмачів-горопах, грає галай-лихом-жорствою в честь героїв. Грабують газди господи в порожніх селах. Лютують цілющі утиски в щедрих кублах.  Душний, паркий, пекучий час, гарує ма...

 Антоша! Рання оця молода, проворна чорна корова  на довгих лапах прогнала за кошару повз арку до шинкарки.  Назагал почався залп, зальотний хорал самопалів. Балаган маскараду загорався. Вдохновляють обвал вокзалу. Навалу ротяк обмовляють,  як карнавал авралу з калаша. Заносять галоп маршу на мапу під лампу майору Остапу. Загостювалася варта у Палаша. В розпал Стас пройшов  повз скальп скомороха. Воскреша натовп кацапур.  Харашо, харашая каша. - Слабша франт Донбаса.   Хай роблять портал  для мокша-васала.  Я штовхача дав Конотопу.  Давай, в кнайпу, - два бокала. Важка прабатькова доля,  там його базар на квартал. Отак сатрапу! З Богом. Ласа драмзала, фатальна.  Капрал  на  борошнах, на солодощах взяв Марка Шагала для товариша. Поглянь, володарко, на фіаско, Бач, Валюша, як чорна троянда всохла. - Маша. Яка шкода, наповал,  татко-тантал-вандал! Найдальша зоря щойно зайняла  сторч довбуша на автовокзал. ...

 Старезні скелети  дерев-потвор в садках, на них тепер не сідає  сизий орел, а над ними  висить  сизий сокіл. Вже все перемелено в щедрі  пожертви хлібів  з преусяким врожаєм. Бере Ярема  ці немічні хомути  і веде  молодих жеребців, прив'язує  кобил  до стовбурів височених беріз. Міцні шпори замочує   у солоній ропі,  аби на смерть лихих ідей  не йшли чаклуни,  бо у весільному сні  одні заборонені комори. Зранку велике тісто, серед тенет і котлет збито інтернет-штакет,  проте в одній широкій  діжі делікатне місиво, чогось довго сходить,  і ледь росте цей бешкет в хліві без сонця велет-коровай,  Один раритет серед прикмет, ґаджет діждався лихої хвилини, розправи над силуетом милої в забороненій коморі. Весільний, гарячий бенкет.  Врешті  злет етикетів з шербетом.  Трепет та лепет, - зійшлись  до милої згоди свати, з семи криниць-світил  вічні джерела вікі...

 По-чорному засмагла кагла,  там за  нею сидить чортеня. Встряває у бійку з домовенням. Кайся, байстря, та в за каглу не пхайся. Після Першої Пречистої файна краля Клара ніби розтанула. Тато, вже час засилати сватів. Та ти глянь, як застигла ожеледь,  аж заголола кагла. Тато Кузьма ладнає посвіт під ніч на покуті. Додибалась вже до хати холодна осінь, комин задуб. Хмарами затягла все село, застерегла господаря,  облягла вітрами з порога. Пошкандибало геть собі бабине літо після Семена. Стара кагла на крик молодої карги засвистіла на домовинча,  дала на посвистача. У дворі десять копиць  сіна з вівса для коня-тягача. Вікна на дванадцять свічок. Вівчарка мене  застерегла. У трьох діжках сімдесят  кіл  червоної гречки  понадбала. Геть зачищений комин в кінці літа. Відрубаний похвист вітру загасив геть каганці моїй папіросці. Позвизгулась місячна темінь у хаті. А хто тут Боярин? Ану, засвисти до батька вітрів! А хто тут за Старосту? Нум...

  Як з найпершого яйця-райця, з його достатку, так вісім днів пирують єдині Роди України. Свіжа ковбаска-завійниця між короваями, холодні гурки в салаті, морожені плоди і запашні каші, напої на знаменних столах. Бойові молоді і молодиці п'ють добрі кварти вина за щастя, за успіхи на требищі блага і статків. Невпинний бенкет з піснями та плачами, з молитвами рідних, близьких і коханих. Аж тут, поміж курганами, братчики радяться про після Великдень, і одразу товкають крашанки, вшановують могутні Роди, що ведуть по землі ще з предковічних часів. Під вирій птахів грає ансамбль Велику Радість на бандурах. Під скрипки аж палають Чарівні Гами  на дивертисментах сонця. Усі встають і закликають усіх піднятися  на крилах соколів, на шиях орлів,  на міці беркутів, на силах кібців до Живого Вирію журавлів, лелек, буслів, Закликають гуртом, переплетеним співом чайок, зозуль, горлиць, сойок, сорок, граків до Раю. А чи у кого ця вітерсмерчиця закохалася? П...

  Великими валунами грає Південний Буг після проливних дощів біля Печори. Хороводить рядженою верховодкою, бурлить, витрясає  валунчикам хутка течія. Веселками та фонтанними перевеслами забавляються на бурхливих порогах чарівниці, гадальниці, ворожільниці. Силою витрясають млинці один з одного юні кулачники, борці, атлети, акробати. Зелені дівчата заплітають кольорові вінки. Скоморохи водять малечу в подоляночці. А біля них цимбали та гуслі, кобзи та кобзарі. Налітають вершнички на зелену толоку, гарцюють по черзі їздові, танцюють коні. Боротьба старих коневодів на рицарських двобоях. Списи ламаються, щити тріщать.  Юні лучники тонкими стрілами посилають вістку на правий берег порогів, хто точніше. Великі ігрища ковалів зібрали багато люду. Сім міцних силачів виковують на очах букет залізних троянд для трьох найвродливіших молодиць ігрища. Грають силою гирьовики, б'ють батогами, деякі умільці з першого удару збивають силою кнута пудову гирю з валу...

  Скаженіє зигзагами мордатий буревій. Розшарпаний огарок гопляка на стовбі. Дурнуватий вихлює, шаркає блискавки. Лихославить гайдар в лепехах граків, призиває опам'ятатися лихі вихори, бо в нього три отари в кошарах стоїть. Отак! Гримить шпильками в стовбури. Масні мухи захрясли в діжках після  злив, а гривасті пройдисвіти косять отави, Дзвонарі  калатають у новий дзвін. У зелену неділю, святу трійцю славить. Дзвін гордо звеличує фільварок чарій, витіюватий настрій гордує в забаві. Земля трясе дзвони в урочищі Дударів. Вайлуватий простак загарячився раптом на глеюватих вівчарів в генделику "Атом". Нашахраював війт на свічниках у Антона, У бакалярника придбав електрокар "Гонор". Лайдакуваті мухи витріщились на бухаріїв,  У пабі пиятика молодих вамп та аріїв, деякі голять ягуарову шкіру, мов трутні, І неначе зомбаки серед злодіїв та крутіїв. Хто тут  з гонорарами відкрив  прищакувату пащеку, і кричить "ку-ка-рє-ку!", коли  нез...

  Під Вінницею стоять страшні сутяжні буревії. На хуторах  позапростір лежить об'яр над ним осокори та явори. На тільки що розколотому міцною блискавицею старому яворі трясеться листя. Після тортур з потрісканої кори явора скрапує сік на землю і одразу бродить, наділений великою силою щедрого сонця. На пристрастях сумбурних буревііїв у подільських опірних лісах флояри з цього розлогого явора медоносять квітом. Буйне шваття зеленого буччя  вирване з коренем, підняте  високо догори, геть все надламане галуззя, порозкидане вздовж Божої ріки. Старий явір  у мокрих постолах представ перед Богожайвором у високій траві савура. Коротке яворине життя. Вір-не-вір, а натряслося в житті  і пошматувалося у вияру. Побачив це зламане дерево життя вінницький трубадур Артем, котрий виріс під цим тремтливим явором на Десенці. І затопило смутком щирого красеня. Богородицею бодай народився він, вродливою дівчиною був, а згодом, прокляв своє покликання, і змінив його живе корін...